— Говориш, як по-писаному! — після того, як його привселюдно назвали мужнім, злитися на друзів Миколці більше не хотілося. — Раніше чомусь так не вмів…
— Це все згубний вплив Данилка, — Семко так захопився оповіддю, що перестав слідкувати за своїм поплавцем, і до тями його привів лише скрик Діани «Клює!». Хлопчик здригнувся, підсік, і якась доволі велика рибина, сяйнувши на сонці видовженим сріблястим тілом, зірвалася з гачка й плюхнулася назад у воду.
— Ого! — Миколка від хвилювання зірвався на рівні ноги. — Добрячий був коропець. Прогавили… Ось вам і зайві розмови!
— Та нічого, — благодушно відмахнувся Данилко. — Нехай плаває. Хто розповість про нашу третю справу?
— Я, — мовила Діана трохи схвильовано. — Якось у березні, ми подалися шукати скарби по карті, яку Семко знайшов в інтернеті. І так захопилися копанням, що проґавили останній автобус до Мрії. До того ж, як на зло, не змогли впіймати жодної попутки. І з мобільними телефонами в кожного були проблеми. А ще ми збрехали батькам, що їдемо до Полтави на екскурсію, і тому нам довелося ночувати посеред лісу. На узліссі Миколка знайшов старезний цвинтар і випадково звалив хреста, під яким грабіжники сховали вкрадене. Там було багато грошей, і нам за це дали премію — за те, що ми їх знайшли, а той хрест — він був позначкою для бандитів, і… — дівчинка на мить замовкла. — Я не дуже плутано розповідаю?
— Дуже, — мстиво зронив Миколка. — Та й узагалі, вся ця справа — просто щасливий випадок, та й годі.
— Ну, везіння — це теж немало, — Данилко вимкнув диктофон. — Дякую за співробітництво, друзі.
— Стривай, — пригадала Діана, — ми ж не розповіли, як із тобою познайомилися.
— Не цього разу. Зараз мене інше турбує.
— Що саме? — поцікавився Миколка. — Невже риба?
— Ні, — Данилко махнув рукою в бік містечка Мрія. — Ви тільки погляньте на небо.
Дітлахи повернули голови і в один голос збентежено зойкнули. Над Мрією розповзалася величезна хмара диму. Вона ширилася, клубочачись і змінювала колір — від брунатно-сірого до чорного. Видовище величне і моторошне водночас.
— Це що, аварія? — першим отямився Миколка. — Щось вибухнуло? Може, на кондитерській фабриці?
— Ні, не схоже, — похитав головою Данилко. — Я це щойно помітив, але… Здається, то горить ліс!
— Повертаймось до міста! — скомандував Семко і підхопився, гарячково змотуючи вудки. — Сподіваюся, до будинків пожежа не дійде, але… Женемо додому на всіх парах, треба впевнитися, що з нашими оселями і батьками все гаразд. Може, їм потрібна допомога…
Нікого не довелося припрошувати двічі. За хвилину четвірка вже мчала щодуху в рідне містечко, назустріч похмурій хмарі, що нависла над пагорбами.
Глава 2
Справді, горів ліс — про це дітлахи дізналися згодом. Пожежа вирувала за межами міста і ніякої матеріальної шкоди Мрії не завдала — окрім їдкого диму, що розлився вулицями і дещо ускладнював дихання. Пожежники на двох червоних машинах із ввімкненими сиренами помчали у бік виїзду з міста саме тоді, коли дітлахи з останніх сил добігли до площі Клумби. Але від’їзд вогнеборців був не єдиною подією, свідками якої довелося стати четвірці. Ще до того, як вони побачили площу на власні очі, до вух друзів долетіли вигуки стривожених городян:
— Халатурник!.. Старий Халатурник вийшов з лісу… Дивіться, дивіться, несе щось!..
— Що? — здивовано вигукнув Семко, котрий завжди гадав, що славнозвісний божевільний дід, котрий нібито мешкає в тутешніх лісах, не більше ніж вигадка. — Халатурник? Де?!
І справді — з того боку, куди щойно помчали автомобілі пожежників, плівся сивий старий, одягнений у якесь брудне дрантя. Голову його вінчало щось схоже на сплетену з гілля шапку. А в лівій руці дід тримав залізну каністру кольору «хакі» — з тих, у яких автомобілісти зберігають пальне. Халатурник ніс її на витягнутій руці й щось нерозбірливо бурмотів. Це видовище примусило мрійчан спантеличено притихнути.
— Ого… — багатозначно промовив Миколка. Друзі перезирнулися між собою, не знаючи, що ще сказати. Було схоже на те, що сам винуватець пожежі навідався до міста.
Очевидно, так вирішив і міліцейський патруль. Службовий автомобіль, котрий також прямував до виїзду з Мрії, раптом змінив напрямок руху і, вискнувши гальмами, зупинився поруч зі старим. Із салону вистрибнув лейтенант…