Ольга Мак
Як Олег здобув Царгород
По Аскольдові й Дирові став князем на Русі[1], у Землі Полянській, малий князь Ігор. І зраділи вороги. Кажуть:
— Що нам дитина зробить?
І справді, що міг малий хлопець їм зробити, коли ще не вмів ані на коні їздити, ані човном керувати, ані меча тримати.
Греки знали це і таку раду врадили:
— Загородимо русичам доступ до Чорного моря! Не пустимо їх ані риби ловити, ані воску, ані шкір, ані меду, ані пшениці у чорноморських містах продавати. Як же їхні купці до Царгороду приїдуть, то продаваймо їм вино найкисліше, а златоглав — найгірший.
І стало сутужно русичам: хочуть риби в Чорному морі наловити — греки не дають. Привезуть руські купці пшеницю чи інший крам до чорноморських міст — греки все задарма забирають. А в Царгороді, хоч і продадуть русичі привезене добро, то взаміну нічого купити не можуть. Вино кисле, мов оцет, а златоглав — і не златоглав, а просто — ряднина.
От зібралися русичі у стольному місті Києві на раду. Малий князь Ігор на золотому престолі сидить, а біля нього його дядько, князь Олег стоїть і думу думає.
Питають русичі один в одного:
— Що нам тепер робити?
— А що ж, — відповів Олег, — нічого іншого, як війною на ворога йти!
Знову кажуть русичі:
— Та то так, війна для нас не новина, та князь малий. Хто нам за воєводу буде?
Відповідає князь Олег:
— Я! Я малому князеві рідним дядьком доводжуся — майже його батько. Поки дитині рука до меча сили набере — буду я його рукою! Меч важкий підійму і на ворожі карки опущу. Хай вороги знають, що Русь і з малим князем за себе постояти зуміє!
— Добре! — зрадівши, крикнули в один голос русичі. — Веди нас, княже, в похід, а ми тебе будемо слухати, як будемо колись князя Ігоря слухати!
І наказав Олег човни дубові тесати, вітрила шити, мечі кувати, сухарі сушити, одежу і взуття запасати, щоб ніхто в поході ані голодним, ані роздягненим-роззутим не був, а проти ворога голіруч не стояв.
Як уже все було готове, зібралася дружина на березі Дніпра, з ріднею й приятелями попрощалася, у човни посідала, шапками помахала і попливла рікою вниз. Сам князь Олег на передньому човні стоїть, червона кирея за ним вгору злітає, шолом із прилбицею і щит на лівій руці золотом горять.
Дивляться на князя дружинники й питають:
— Пощо, княже, щит із собою везеш? Тобі щита не треба, бо ми в небезпеці тебе своїми грудьми захистимо.
— Не гоже воїнові на рать без виряду виходити, — відповідає князь. — Як поляжу від грецького меча, то ви мене на щиті додому привезете. А як переможу ворогів, то цей щит на царгородській брамі приб’ю, щоб дивилися на нього греки і про свою поразку пам’ятали. Бо вже надто вони роззухвалилися.
От і пливе човнами руська дружина Дніпром до Чорного моря. Вітер вітрила надимає, гребці на весла налягають, а прудка течія ще й своїх сил докладає. І мчать човни, неначе птахи.
Чи минула днина, чи ні, а човни вже й біля Дніпрових порогів. Страшні ті пороги та піняві, й вода там бурею реве, то крутить, то об скелі розбивається, а то стрімголов у безодню летить.
Підніс Олег праву руку, човни зупинив і звелів дружині на берег зійти.
— Браття-дружино, — мовив, — тут наш Дніпро не жартує, через сім порогів скаче. Схоче — пропустить, не схоче — потопить усіх. Треба нам знак дати, що ми — не чужі, а свої. Ходімо до Ненаситця в гості. Він найстарший між усіма порогами. Як накаже — так і буде.
І пішли русичі берегом, аж поки до самого Ненаситця не дійшли. А Ненаситець же грізний-прегрізний! Так реве, так гуде, що земля довкола здригається.
Зупинився Олег, вклонився низенько та каже:
— Царю порогів, відчини нам брами кам’яні, замкни кручі глибокі, бо ми, дружина руська, їдемо в землю грецьку наших прав боронити, своє й своєї землі ім’я прославити і той щит, який я на лівій руці маю, на царгородській брамі прибити!
А Ненаситець нічого не відповідає, тільки ще дужче реве і ще більшу піняву збиває.
Уклонився вдруге князь Олег і знову каже:
— Царю порогів, відчини нам брами кам’яні, закрий кручі глибокі, бо ми, дружина руська, їдемо в грецьку землю воювати, наших прав боронити, своє й своєї землі ім’я прославляти і той щит, який я на лівій руці маю, на царгородській брамі прибити!
А Ненаситець і далі нічого, лише цілу хмару піни вгору відкинув і всіх дружинників оббризкав. Один князь сухим лишився.
І втретє вклонився Ненаситцеві Олег та й каже:
1
У кінці книги авторка помістила словничок пояснень до слів і виразів, котрі у тексті можуть бути юним читачам незнайомими і незрозумілими. Що ж до Аскольда і Дира, то про них Ольга Мак написала казку «Аскольд і Дир та київські князівни», котра теж уже викладена в Інтернеті.