У цьому романі, поміж іншим, ще й дві пари компаньйонок. Цей суспільний вікторіанський інститут міг бути суто прагматичним (Дора Баннер живе коштом пані Блеклок, Гінчкліф та Мерґетройд разом ведуть господарство), а міг і маскувати ближчі взаємини. У будь-якому випадку, в обох парах жінки у цьому романі надзвичайно близькі емоційно. До того ж, якщо Крісті не хотіла сказати про компаньйонок нічого особливого, то навіщо їй їх аж дві пари?
Словом, вигадувати багатокутники відносин Агата таки вміла. Якщо придивитися до її детективних сюжетів ближче, то з подивом побачимо, що вона завжди пише своєрідний детектив-мелодраму, в якому любовна лінія може бути слабко виписаною, проте залишатиметься важливою. А натяків на романтичні історії тут просто безліч, хоч жодна з них так і не вийде на перший план. Адже, як казала в одному з романів міс Марпл: «Я думаю, її убили через любов. Через велику любов до грошей».
Остання сюжетна порада Агати Крісті стосується того, що в доброму романі з’являтися не повинно. Це слова, які вона повторює вслід за одним із перших своїх рецензентів: заберіть із книжки всі прямі повчання! Одна справа — мораль, яку читач сам для себе виносить із тексту, інша — нав’язливе моралізаторство, через яке він може покинути читання. Пуаро та міс Марпл, якщо й повчають, то роблять це вкрай рідко. Це ж детективний роман, а не філософський трактат чи проповідь. Утім нав’язування будь-чого для художньої літератури шкідливе.
Ну, й нарешті, — персонажі. Погодьтеся, постаті детективів у Агати доволі оригінальні, й, можливо, саме у цьому найбільший секрет її успіху. Я раніше сказав, що наша авторка започатковує одразу кілька трендів — нових траєкторій у детективному жанрі, це якраз і стосується персонажів. Ким був Холмс? Витонченим лондонським денді, трохи снобом, добрим боксером і скрипалем. (У сучасному британському серіалі «Шерлок» він саме таким і зображений). Оґюст Дюпен в Едґара По, репортер Рутабій у Ґастона Леру, комісар Меґре в Жоржа Сіменона і самі люди серйозні, й виглядають серйозними в очах читачів. І тут з’являється Пуаро — кумедний бельгієць, смішний товстун, якому постійно вказують на неправильну вимову, а саме ім’я його постійно перекручують.
Далі — Томмі й Таппенс Бересфорд, вочевидь, перша подружня пара детективів, що не втрималася аж надто довго, проте це був крок до значно серйознішого перевороту в жанрі. Якщо у типовому детективі повинен бути головний розслідувач та його помічник, то у випадку з Томмі й Таппенс, по-перше, затирається сам статус «головнішого»: Томмі — логік, а Таппенс — інтуїтивістка, тобто вони просто користуються різними підходами до розгадування таємниць, доповнюючи ходи одне одного. По-друге, так у детективі повноправно з’являється жінка.
Тепер все готове до третього концептуального перевороту: з’являється міс Марпл, тобто жінка стає центральним персонажем детективу; і до того центральним, що їй навіть не потрібен помічник. Інколи вони трапляються: котрийсь із її племінників, допитлива дружина священика чи, знову ж таки, простосерда дружина полковника — хтось, кому треба розтлумачувати логічні ходи розслідування. Але революцію зроблено: прониклива бабуся приходить по злочинців. Дуже незвичний крок, тому й такий успішний.