Оскільки на письменницю одразу ж посипалися пропозиції видань, серіалізацій, постановок та радіоп’єс, вона, щоб не заплутатися у всьому цьому потоці, робить другий логічний крок — знаходить літературного агента. У нас ще надто мало читачів, які б регулярно купували книги, та й самі видання коштують відносно мало (це якщо порівняти з тогочасною Англією). Тому літературних агентів, які живуть з відсотків, пропонуючи рукописи своїх авторів видавництвам, поки що не густо. У Лондоні на той час вже давно, ще від читацького буму XVIII сторіччя, існував цілий прошарок незалежних літературних агентів, а також крупні агентурні фірми. Агата Крісті вибрала перше: її агентом, як потім виявилося — назавжди, став Едмунд Корк.
Отож, від 30-х Крісті вже не має клопотів із видавцями, проте починає нарікати на податки, які суттєво зменшують гонорари. Втім уже перша книжка, якою зайнявся її літературний агент, принесла їй 500 фунтів (близько 40.000 грн), що дало їй можливість здійснити нереальну в уявленні письменниці мрію — зробити перший внесок за власний автомобіль. (Агата майже не вживала алкоголь, не палила, любила яблука, оперу й прекрасно водила авто). Надалі будь-яке оповідання Агати Крісті вартує видавцям 50-60 фунтів, а права на її пізні романи коштують близько мільйона за кожен.
Письменниця, поза тим, не змінює свого способу життя: пише, мандрує, їздить із чоловіком в археологічні експедиції. Права на свої книжки вона дарує друзям та знайомим, а також благодійним ініціативам, які дотепер ними користуються. Відрахування з кількох романів про Пуаро авторка подарувала своїй дочці Розалінд, а про міс Марпл — чоловікові Максу Мелловену, котрий пережив її на 2 роки. (Макс був на 14 років молодший за Агату). Остаточним спадкоємцем основного капіталу авторки став її внук Метью, а також окремо заснований благодійний фонд, що розпоряджається правами на видання її книг.
Агата Крісті неодноразово повторює в «Автобіографії», що написати книжку — це добрий спосіб заробітку, проте значно важливішим є процес вигадування та творчості. Вона не вважає себе достатньо практичною для полагодження видавничих справ, передоручаючи їх своєму літагентові. Їй надалі залишається тільки мандрувати й писати — такого життя хочеться побажати кожному доброму авторові.
Основні правила письма Агати Крісті
• Постійно вигадуйте сюжети.
• Ретельно записуйте вигадане, навіть якщо ним не скористаєтеся.
• Складіть детальний план тексту.
• Не перевантажуйте книгу сюжетними лініями.
• Введіть любовну лінію — читачам це подобається.
• Поступово працюйте над чернеткою тексту.
• Коли напишете більше половини, за два тижні закінчіть увесь текст.
• Нехай вам ніщо не заважає у цей час.
• Змушуйте себе писати, навіть коли не хочеться.
• Знайдіть хорошого літературного агента.
Секрет Агати: Хвилюйтеся!
Відомі автори щиро хочуть поділитися з нами своїми уявленнями про письмо й усі їхні поради важливі та дієві. Проте, на мою думку, говорять вони далеко не все, дещо залишаючи за кадром. Можливо, несвідомо генії прагнуть приховати головні секрети успіху? Або й самі не до кінця розуміють причини своєї популярності? Спробуймо придивитися уважніше до їхніх біографій та текстів — там ще є що помітити.
Дві речі вельми дивують в «Автобіографії» Крісті: вона й словом не згадує своє зникнення після розлучення, хоч про нього писали всі газети, і, друге, найголовніше, авторка пише, що не пам’ятає, як придумала міс Марпл. Якщо шукати відповіді на ці питання, можемо вийти й на інші — подібні.
Почнемо із потрясіння. Як би дивно це не звучало, Арчі покинув Агату, бо вона надто довго не могла отямитися після смерті своєї матері. Він прагнув успіху, а Крісті занурилася в депресію. Додалися фінансові клопоти: не розрахувавши свої сили, подружжя прострочувало сплату позики за будинок. Арчі просто пішов від проблем — у першу чергу, емоційних. Найголовніше, Агата передбачала, що подібне трапиться. Не вірила, але відчувала наближення краху. Катастрофа могла бути пов’язана не з Арчі, але щось неприємне й навіть жахливе мало трапитися. Показово, що після нервового зриву, пов’язаного із розлученням, письменниця симу-лювала або дійсно мала втрату пам’яті, тому й не знала, як опинилася в малому забутому готелі під чужим ім’ям. Або… не хотіла знати.