На мою думку, Агатою Крісті завжди керував страх. Батько помер дуже рано й відтоді сім’я постійно перебувала під загрозою фінансового краху та втрати будинку. Довкола Агати переважно жінки — мати, бабуся, сестра, також ще малий, хоч і старший, брат. Втрата глави сім’ї за вікторіанськими уявленнями є подією катастрофічною. Мати мала б якомога швидше одружитися знову, проте вона не робить цього й сім’я далі залишається у стані непевності.
На ці дитячі переживання нашаровуватимуться дві війни, довгі роки фінансових негараздів, розлучення, небезпеки далеких мандрів. Але Агата майже не говорить про них, згадує хіба похапцем. Знаєте, вони з Мелловеном потрапили в Радянський Союз. Просто поверталися з експедиції й вирішили заїхати в Баку й добратися до Батумі. Це були 30-ті й упродовж тижня шляху ніде було купити хліба. Наприкінці вони ледве змогли сісти на французький корабель, що забрав їх до цивілізованого світу. Про це все сказано мало, а пережито, я певен, було доволі багато.
Просто Агата Крісті винаходить прекрасний спосіб не говорити про свої страхи — вона робить їх страхами своїх персонажів. Тепер небезпеки чигають на жертв у книгах. Це там невинні дівчата й повні сил молоді хлопці можуть загинути й гинуть. Але довкола Агати все добре. Вона просто виносить смерть із життя у текст.
А ще повинна бути гарантія безпеки і в самому тексті. Там має з’явитися хтось, хто розплутає найжахливіші таємниці, хто здатен приборкати страх. Герой, Геракл, Hercules, Hercule… Але чому Пуаро бельгієць? О ні, це не лише тому, що так кумедно й можна гратися його прізвищем та вимовою. Щось гірше трапилося зі світом. Британський уряд допустив війну. Спершу одну, а потім другу. Отже, англійський детектив, читаймо, англійський інтелект, вже не дає гарантій непомильності. Французи — непевні союзники (в її текстах французька поліція завжди недолуга). Натомість існують могутні вороги: німецькі інженери в Англії працюють на Рейх й в усьому світі шириться червона загроза. Китайці курять опій і виношують підступні плани. Американці грубуваті, до простоти прямолінійні й вульгарні. Але десь у Європі ще є куточок, де плекають традиції справжньої шляхетності, люблять оперу та витончену кухню. Саме звідти Пуаро. Бельгієць — ось хто може стати на захист ідеалів тепер уже його імперії. Емігрант, що оборонить покривджених спадкоємців і захистить простосердих. Нехай навіть він при цьому буде смішним.
Із міс Марпл дещо інша історія. Вона виникає у свідомості авторки якраз після розлучення й ще перед другим шлюбом (коли Агата одружується з Мелловеном у 1930 році, книжка вже йде в друк). Це проекція самої авторки, якби вона не вийшла вдруге заміж і залишилася сама. Старенька дама, якій є діло до всього й яка розплутує небезпечні історії. Вона мала бути в’їдливою та холоднокровною, якраз такою, якою була сама Крісті із 1926 по 1930 рік. У пізніших романах («Карти на стіл», «Місіс Макґінті з життям розсталась», «Вечірка на Хелловін»), Пуаро допомагатиме інше альтер еґо письменниці — Адріана Олівер, авторка детективних оповідань. Це ще один новаторський тренд Крісті, коли автор з’являється у детективному тексті, й ще один захист від самотності.
Тепер зрозуміло, чому Агата «не пам’ятала», як виникла міс Марпл. Разом із історією виникнення образу забулися й страхи, які передували появі принципової бабусі. Далі вона вже з’являється просто як улюблений персонаж.
Агата Крісті перетворила свої тривоги на геніальні тексти. В одне зійшлися умонастрій песимістично налаштованої дівчинки та її оточення, освіта, що підштовхували до письма. Головний секрет успіху авторки — терапевтичний. Кожна її книжка є своєрідним сеансом психоаналізу для самої себе. І добре, що така детективна терапія продовжує подобатися та бути корисною мільйонам її читачів.
Пророк звиродніння
Основні дати з життя Джорджа Орвелла
1903 — народився в Мотіхарі (Індія), у сім’ї британського службовця
1933 — виходить перша книга «Поневіряння в Парижі та Лондоні»
1945 — з’являється друком алегорична повість «Колгосп тварин»
1949 — світ побачив шедевр Орвелла — роман «1984»
1950 — помирає в Лондоні на 47-у році життя
Журналіст та анархіст
Якщо в історію світової культури можна увійти однією фразою, то Джордж Орвелл зробив це, написавши своє коротке «Старший брат дивиться за тобою». Ця фраза, до речі, значно глибша, ніж ми думаємо, й ми даремно перекладаємо англійське «is watching» як «стежить». Зрозуміло, що британський романіст мав на увазі, найперше, якраз оте безперервне стеження: англійською навіть вжито тривалий час, тобто мова йде про невідступну увагу, з якою ота примара спецслужб підглядає за нашим приватним життям. Саме підглядає, як ми підглядаємо за суспільним життям у шпарини телевізійних екранів. Так, перш за все, британець має на увазі стирання межі між суспільним та приватним, коли все відбувається, як на долоні, прозоро для влади.