Шедевр ціною 9,80
Писати потрібно швидко. Саме швидкість, як наголошує Бредбері, допомогла ссавцям вижити й перемогти у боротьбі серед земних видів. Вал асоціацій, які викликає автор із глибин власної свідомості, потребує швидкого записування — знову ж, добра практика не дасть сюжету відійти вбік. Письмо буде шліфованим та інтенсивним.
Швидкість — взагалі фетиш нашої сучасності. Писати швидко важливо, коли ти початківець і треба вдосконалювати стиль, але коли ти вже знаний автор — це просто необхідно. Адже публіка чекає від тебе нових книг. Бредбері побував в обох іпостасях і темп витримав. З іншого боку, він просто не мав вибору.
Надзвичайно зворушує своєю кумедністю історія, розказана письменником в есеї про створення роману «451° за Фаренгейтом». Як і Агата Крісті, у вирішальні моменти, коли треба було сідати й нарешті писати, Бредбері ховався від своєї гамірної родини (і, підозрюю, численних котів) у гаражі. Там він попервах обладнав собі щось на кшталт письменницької майстерні. Проте його дочки, яких на той момент з’явилося на світ уже дві, знаходили батька й у тому прихистку. Тоді Бредбері відкладав письмо і йшов гратися з ними. Це прекрасно, але коли ж тоді писати?
Тим часом бібліотека Каліфорнійського університету у своєму затишному й добре кондиціонованому підвалі обладнала кілька робочих місць для письменників та дослідників (коворкінг, як ми тепер розуміємо). Друкарські машинки давали в оренду (зі своєю не можна — тим більше, що вона в окупованому дітьми й котами гаражі), а вартість такої бібліотечної послуги становила 10 центів за півгодини. Щоб написати/на-друкувати «451° за Фаренгейтом» Бредбері витратив 9 доларів 80 центів, тобто працював 49 годин із середньою швидкістю 3-4 сторінки за годину. Фантастичний темп у цього фантаста, я б сказав. Виходить, що роман можна написати за тиждень. І який роман!
Ще один його фетиш — це прихильність до малих прозових форм. Писати бажано оповідання, а починати писати прозу варто лише з оповідань. Великі форми — завдання перспективи й майбутнього.
Нарешті, ще одне золоте правило Бредбері, що задає ритму письма додатковий вимір: оповідання має бути закінчене за тиждень. Якщо продовжити математику, то звідси випливає, що обсяг оповідання 7 тис. слів і більше, тобто приблизно 20-30 сторінок. Оптимальний обсяг роману Бредбері визначає у 50 тис. слів, що трохи менше 200 сторінок.
Отже, головний виклик таки в регулярності та постійності праці. Напишіть 52 оповідання за рік й робіть так 10 років підряд, — радить письменник, — і побачите, яких результатів ви досягнете. Звісно, там будуть невдалі оповідання, проте навіть якщо слабких текстів виявиться 45 із 52, ви не програєте. Поразки можна зазнати, якщо спинитеся й перестанете писати. Натомість навіть при значній кількості недолугих спроб, ви наберетеся досвіду й матимете кілька справді хороших текстів. Написати 52 поганих оповідання підряд, — запевняє Бредбері, — неможливо.
Цифри підбадьорюють. Хіба так складно за тиждень створити оповідання, особливо, якщо маєш напохваті сюжет та ще з десяток пов’язаних асоціаціями слів, які штовхають до наступних сюжетів? Складніше втримати такий темп і писати тиждень за тижнем увесь рік. Утім за такою арифметикою творчості варто не забути про основне: писати можна лише про те, що любиш (залишимо осторонь ненависть і роздратування). Виходить, щоб творити добру літературу, треба любити світ довкола себе, любити письмо і взагалі — любити.
Основні правила письма Рея Бредбері
• Читайте, багато читайте!
• Пишіть про те, що знаєте і любите.
• Працюйте постійно: пишіть 1000 слів на день.
• Працюйте постійно: пишіть 1 оповідання щотижня.
• Не починайте з великих форм. Романи писатимете згодом.
• Вигадуйте, згадуючи. Всі майбутні сюжети відомі вам вже давно.
Що ми можемо у цьому світі?
Бредбері народився у цікавий час. Попри виклики та негаразди, виглядає, що він цілком використав його можливості. Добробут дитинства письменника було зруйновано економічною депресією — й щастя назавжди залишилося у маленькому Вокіґені, відокремлене від сьогодення сотнями миль мандрівки на захід. Особистий виклик Бредбері — це спроба повернутися у щасливе додепресійне дитинство, пробиваючись крізь час та простір.
Депресія, коли не було чого чекати від реальності, породила мільйони мрійників, серед яких був і малий Рей. Комікси зі супергероями, мультфільми Волта Діснея, багато знакових фільмів Голівуду народилися під завісу 20-х як харч фантазії на тлі кризи харчової індустрії. Підлітки 30-х років звикли до вигаданих історій, а через два десятиліття, уже маючи в кишенях легкі гроші повоєнного економічного буму, стали активно їх споживати.