Створіть собі нарешті стиль!
У 60-70 роках Воннеґут веде доволі активне громадське життя: з’являється на радіо, дає численні інтерв’ю і співпрацює із редакціями багатьох журналів. Дотепно, що один зі своїх центральних есеїв «Як писати стильно» він розміщує у журналі Transactions on Professional Communication, що належав Американській інженерній асоціації. Тут також вісім пунктів й окремі з них вкрай лаконічні й не потребують додаткових пояснень. До речі, сам Воннеґут зразу ж застерігає: ми ще не говоримо про роман — стильно писати потрібно навіть тоді, коли збираємося робити рекламу мила!
Перший пункт (1) загалом типовий для Воннеґута: знайдіть тему, яка вас дійсно хвилює. У нашому звичному розумінні такий зачин не має нічого спільного з питаннями стилю, тобто власне мови, форми письма, проте для нашого автора звідси все починається. Важлива тема дасть поштовх писати імпульсивно, активно. Зрештою, сам Воннеґут вважає, що більше нічого й не треба — потрібні слова знайдуться автоматично.
Наступні поради вже таки про стиль: (2) не впадайте у багатослів’я, (3) говоріть просто, (4) де можна — скорочуйте. Чуємо, як вони перегукуються із рекомендаціями Орвелла. Втім британського автора ці вимоги підштовхують до лаконічного журналістського стилю, а Воннеґут навпаки — виробляє неофіційний простуватий, щоб не сказати простацький, стиль вислову: от ніби фермер із Кентуккі сів увечері зі склянкою бурбону і переповідає нам пережите. Так, це саме те, що ми у Воннеґута любимо. Тут він і пояснює мало — сказав же, що без багатослів’я.
П’ята порада, знову ж, належить до царини популярної психології (5): залишайтеся собою. Про це Воннеґут говорить більше: зокрема, наводить приклад Джозефа Конрада, для якого англійська була аж третьою мовою письма й тому на стиль викладу нашарувалися елементи французької та рідної польської. За логікою Воннеґута, така багатошаровість робить стиль багатшим, тобто він рекомендує «залишатися собою», найперше, мовно.
Шоста й сьома порада перегукуються з першими чотирма, й тому їх, згадуючи зазначений есей, часто пропускають: (6) кажіть те, що намітили сказати, тобто виконайте врешті перший пункт і не відхиляйтеся від теми, яка вас цікавить; (7) пожалійте читачів — це, знову ж, про виклад. Пам’ятайте, що комусь доведеться тратити час на написане, а тому будьте лаконічними й точними, щоб того часу пішло небагато.
Восьмий пункт ще раз характеризує Воннеґута як вправного та навіть педантичного лектора, а також як письменника-хулігана (8): шукайте справді детальних порад — і далі посилання на якусь із книжок про стиль когось із американських педагогів. Думаю, при цьому сам автор добре розуміє, що ми прийшли не стільки по його поради (вони доволі стандартні), а по чергову порцію дотепів та парадоксів, які саме і є фірмовою ознакою стилю Воннеґута. Але про це трохи згодом.
Чотири сюжети Воннеґута
Час від часу у різних есеях, лекціях та інтерв’ю Воннеґут повертається до своїх улюблених сюжетних схем, які складали основу його магістерської роботи, що так і не була написана. Знову ж, цілком можливі варіації, проте базових схем сюжету чотири і, так чи інакше, до них можна звести більшість творів світової літератури. Звісно, мова не про тематику творів, а про їхню структуру, тобто формальну побудову.
На думку Воннеґута, читачів у творі найбільше переймає чергування успіхів та нещасть у кар’єрі персонажа, з яким вони себе ототожнюють. Найбільш поширеним є сюжет про нещастя, яке трапилося в житті людини, якій загалом велося добре. Читач співпереживатиме у випадку життєвого краху персонажа, а потім зацікавлено стежитиме за його спробами виборсатися з прикрих обставин і, врешті, потішиться його перемозі (структура А).
Однак буває все набагато складніше й обставини розвиваються «від поганого до ще гіршого» (структура В). Якщо структура А притаманна героїчним казкам або романтичним творам, де персонажам доводиться на шляху до перемоги подолати численні труднощі й перешкоди, то структуру В бачимо в трагедіях та деяких модерністських текстах (Воннеґут згадує тут «Перетворення» Кафки).