Якщо повернутися тепер до Гастінґса, то ще одним прототипом помічника Пуаро був старший брат Агати — Монті (Луї Монтан). Він народився у 1880-му, тобто був старшим від авторки на 10 років (найстаршою дитиною в сім’ї була Марґарет 1879 року народження). Монті весь час вдавався у ризиковані фінансові авантюри, а одного разу навіть видурив у старшої сестри кошти на побудову невеликого корабля для налагодження комерційного судноплавства на африканському озері Вікторія. (Родина Крісті не була бідною: володіла доволі пристойним спадковим капіталом). Зайве казати, що авантюри Монті, як і подібні оборудки Гастінґса, одна за одною зазнавали невдачі.
Нарешті, третім прототипом можна вважати одного із ранніх залицяльників Агати, який покинув її, спокусившись експедицією у Південну Америку. Як пам’ятаємо, Гастінґс також намагався розжитися на ранчо в Аргентині та вкладав кошти у Південно-американську залізницю. Обоє зазнали сімейного краху: від Ентоні пішла наречена, від Гастінґса — дружина.
Ми можемо нескінченно вишукувати нових і нових прототипів, досліджуючи біографію Агати Крісті. Вона була уважним спостерігачем і саме тому її персонажі, ввібравши характери й звички реальних людей, виглядають такими повнокровними — всі, від лорда до дантиста. Водночас, численні мандри авторки дозволяють вписувати детективний сюжет як у звичну їй панораму невеликого англійського містечка, так і в гамір лондонського Сіті чи навіть в екзотичні декорації Близького Сходу й тропічних островів. У 1923 році сім’я Крісті, залишивши свою чотирирічну донечку Розалінд під доглядом тітки Марґарет, відбуло у кругосвітню подорож (для Арчі це було робоче відрядження у складі делегації Британського торгового представництва). Південна Африка, Родезія, Австралія, Нова Зеландія, Гаваї (обоє займалися серфінгом), Канада та США — багато місць, які вони відвідали, та ще більше людей, яких зустріли там, потім перекочують у романи Агати. Заперечите, адже в «Автобіографії» сама Крісті каже, що лише одного разу списала персонаж із натури? Не вірмо їй тут — у неї нема жодної вигаданої постаті! Інша справа, що в оповіданнях та романах усі вони далі житимуть і вмиратимуть так, як того захоче сама авторка.
Другий чоловік Агати Крісті — Макс Мелловен, до речі, також служив льотчиком, але вже під час Другої світової. Проте важливішим є те, що він був відомим археологом. Після їхнього одруження у 1930 році Агата супроводить чоловіка майже у всіх його експедиціях, що змушує Пуаро та Гастінґса покинути їхню затишну лондонську квартиру й вирушити на Родос, у Єгипет і Месопотамію.
Як і в усіх інших письменників, біографія Агати Крісті складається із двох частин — життєвої та творчої. У цьому випадку перша має на другу колосальний вплив. У яких обставинах та серед яких людей не опинялася б авторка, її свідомість одразу ж починала перетворювати життєвий матеріал на сюжети. Чому ці історії ставали такими жахливими? Про це я спробую поміркувати далі. А поки що коротко повернемося у дитинство письменниці: там знаходимо три вельми важливі моменти, які підштовхнули юну Агату до письма.
Мати авторки, Клара Бемер-Міллер, та її сестра Марґарет (Мадж) любили читати й привчили до цього малу Агату. Англійський середній клас, до якого належала майбутня письменниця, взагалі поважно ставився до писемної культури. Утім не тільки читання, а й письмо у вікторіанській Англії (так-так, Агата Крісті — типова вікторіанка!) були лише доброчесними звичками. Сама письменниця каже, що в дитинстві придумувати історії було для неї такою ж розвагою, як і вишивати подушечки.
Тому перша спонука до творчості у її житті виглядатиме нам трохи дивною. В один із дощових днів мати заходить до десятирічної доньки в кімнату й каже: «Тобі нудно, Агато? То напиши оповідання!» У той момент ніхто з них двох навіть не підозрює, ким стане ця дівчинка потім. Тоді ще не йдеться про жодну геніальність — просто це ще одна гра, щоб урятуватися від тривіальності буднів.
Далі — Мадж. Сестри грали у жахливу гру: вони уявляли, що в них є ще старша сестра, котра (ох, ці вікторіанські кліше!) збожеволіла і її замкнуто на горищі. Пізніми вечорами Старша сестра (її роль, природно, виконувала Мадж) блукає родинним будинком в Ешбері та, врешті, обережно стукає до дверей Агати: «Відчини, Агато, — каже Мадж страшним голосом, — це я, твоя Старша сестра!» Думаєте, маючи таку гру в дитинстві, можна писати щось іще, крім детективів та трилерів?