Назар теж образився, вона була вже якась надто різка, він повільно зайшов в гардеробну намагаючись знайти там свою колоду.
— Вони твої. — посміхаючись відповів він піднявши колоду з підлоги. — Я ж подарував їх тобі.
— Це так мило. — відповіла вона, вона зайшла до нього в гардеробну. В неї була надзвичайно красива посмішка, було в ній щось таке, що змушувало прикувати до неї свій погляд. Вона глянула йому у вічі, і сказала — Дякую.
«Що мені робити?» запитував він сам себе. Час навколо зупинився, мить перетворилась на вічність, «Якщо я не зроблю це зараз, то шкодуватиму про це усе своє життя» сказав він сам собі та поцілував її, вона ж відповіла йому взаємністю.
В цю мить, він відчув як щось вибухнуло, не просто в середині нього, увесь світ навколо вибухнув і почав розлізатись на мільйони уламків, увесь світ наче почав палати в полум’ї, саме в цю мить він зрозумів, що його життя і її життя будуть пов’язані, саме в цю мить, він закохався. Відкривши очі, він не міг повірити своїм очам, усе навколо здавалося наче не справжнім, йому здавалося, наче він уві сні.
Прокинувшись у своїй квартирі, його раптом осяяло — у холодильнику наче в сиротинці, навіть мертвої миші не знайдеш. І що найголовніше, зовсім немає чого випити, а привід є. Не те щоб він був схильний до алкоголю, Назар звісно любив випити, але не напиватись.
В супермаркеті, його окидали дивними поглядами, адже Назар тягнув за собою два візка, в першому насипом були усілякі смаколики, а в іншому візку він наскладав алкоголь, і тільки елітний, ну як елітний, найбільш дорогий з того що продають в супермаркеті. Чесно кажучи, він виглядав мов ідіот з цими візками, але він підіймав людям настрій, усі посміхались коли бачили його, хлопці давали п’ять в знак поваги за візок наповнений алкоголем, фотографували його і знімали на відео, та Назару було на них начхати, для нього це тепер прості смертні, а він — міліонер.
— А печінка вам не відмовить? — запитала його якась дівчина в черзі до каси.
— Якщо відмовить, куплю собі нову. — з посмішкою відповів Назар, в його голові це був смішний жарт, але дівчина так не думала, вона кинула на нього дивний погляд та відвернулась.
— Привіт, Даня, як справи? Я тут влаштовую новосілля. Так, так… Сьогодні о сьомій. — ще десяток таких дзвінків, і Назару вдалося зібрати невелику компанію для святкування новосілля, основну масу яких складали ті ж особи що були на вчорашній вечірці у Максима. Із усіх запрошених, погодились прийти Ярослав, Данило, Дмитро з Вікторією, Максим з Інною та Софією. Йому Дуже хотілося покликати Вероніку, але в даний момент, у нього не було її номера, та і він, якщо чесно, не пам’ятав як її звуть, тому він вирішив подзвонити Максиму, аби той поговорив з своєю дівчиною, щоб вона в свою чергу запитала у своєї подруги Софії номер телефону Вероніки. Для Назара, ця схема, була ідеальна, мінімум зусиль і незручностей для кожного, та на щастя, усе виявилось в стократ простіше. Коли він дзвонив Максиму, слухавку підняла Інна, а коли Назар почав пояснювати усю вигадану ним комбінацію, Інна відповіла що він дарма трудився, адже у неї є номер телефону цієї подруги, і вона ніколи їй не розповість, що Назар забув її ім’я.
Отже, отримавши заповідне, він набрав її номер телефону, зберіг його підписавши абонента як «дівчина з вечірки Макса» і подумав «Головне щоб вона не побачила як я її підписав».
Декілька хвилин Назар вдивлявся в її номер, та ніяк не міг наважитись натиснути виклик, кілька разів він таки натискав кнопку, а потім скидав ще до того як підуть гудки. «А що я втрачаю? Скаже так — буду радий. Скаже ні — нічого страшного, переживу» сказав він сам собі.
Серце його билось шалено, з кожним гудком воно билося все сильніше, йому здавалося що воно того не варто, та він розумів, що вже надто пізно, якщо він зараз кине слухавку, вона рано чи пізно до нього перетелефонує.
— Алло. — відповіла Вероніка, своїм як мед солодким голосом. У Назара раптом пересохло в горлі, він не міг і слова промовити. — Алло, хто це? — повторила вона.
— Алло. — прохрипів Назар, трохи прокашлявшись він продовжив. — Вероніко, це я, Назар, з вечірки Макса. — він навмисно назвав їй своє ім’я, адже якщо він не пам’ятав її імені, то цілком можливо що і вона не пам’ятала як його звуть. І так і було, вона справді не пам’ятала, не тільки його імені, вона майже нічого не пам’ятала з того вечора, адже тоді вона добряче напилась і до останнього не вірила в слова своєї подруги про те, що вона з кимсь цілувалась на вечірці.