— Серйозні проблеми? — запитала вона.
— Ні, не дуже. — відповів він, одразу не зрозумівши, про які саме проблеми вона каже і що взагалі має на увазі, адже жодних проблем в нього не було. Він був сонний, тому не дуже запам’ятовував що каже, зрозумівши це, він зрозумів що наражає себе на небезпеку викриття своєї брехні, тому вирішив скоротити діалог до мінімуму. — А які в тебе плани на сьогодні? — запитав він.
— Нічого серйозного.
— Може ми зустрінемось, вип’ємо кави, або ще щось.
— Я не проти.
Не минуло й місяця, як Назар та Вероніка закохались один в одного. О, як приємно було на них дивитись, вони не помічали часу що минав, його узагалі не існувало для них, була лише одна мить довжиною у вічність, і тією миттю вони і жили. Минали дні, тижні, місяці, і непомітно закінчилося яскраво-тепле літо, та не для них, адже вони творили погоду в серцях один одного.
— Чому ти не познайомиш мене з своїми батьками? — запитувала Вероніка.
— Ти ж знаєш, які в мене складні відносини з ними.
— Ну ти навіть розповідати про них відмовляєшся. Давай просто заїдемо до них на чай, чи ще щось. Бо якщо ти думаєш, що після того як я з ними познайомлюсь то кину тебе, знай, скоріше все буде саме навпаки, вони все таки твоя рідня, та щоб не сталося, кохаю я тебе, а не їх, нехай вони виявляться маніяками, я все рівно кохатиму тебе. — намагалась вмовити його Вероніка, та він стояв на своєму, в його голові, це були жахливі люди, проте, він знав якими вони будуть при знайомстві з нею, і тому боявся, що вони подружаться, сподобаються один одному, і йому доведеться бачити їх частіше аніж йому б того хотілося, але він кохав Вероніку і був готовий заради неї на все.
— Гаразд, на цих вихідних поїдемо до них в гості, я зателефоную їм і попереджу що ми приїдемо.
— Дякую. — відповіла Вероніка і поцілувала його в знак вдячності, для неї це був великий та значущий крок вперед з його боку, адже вона прекрасно розуміла, з його історій, хто такі ці люди та чому їй не варто з ними знайомитись, та все ж таки, вона відчувала що повинна це зробити, і якщо вони справді такі жахливі як Назар розповідає, то вона повинна пройти через це разом з ним, щоб краще його розуміти.
02.09.2014
Жодної хмаринки на небі, температура повітря ідеальна, не холодно і не жарко, погода, одним словом, була просто неймовірна, вона так і шептала Назару на вухо «Сьогодні я зроблю все, щоб ніщо не завадило тобі познайомити свою кохану з батьками».
Ще здалеку, побачивши свій будинок, Назар почав нервувати, він був готовий душу свою продати, аби не приближатись до цього будинку. Коли вони вийшли з машини і почали крок за кроком наближатись до вхідних дверей, до ноги Назара, наче, прив’язали гирю, і з кожним кроком в напрямку будинку додавали ще по одній, він уже не помічав поряд з собою Вероніки, він нічого не помічав, в очах почало темніти, світ почав тіснішати, здавалося що сонце згасло і такий знайомий йому морок знову покриває його. Двері відчинились, Тимофій та Марія вийшли їх привітати, Назар опанував себе.
— Привіт мої любі. — почала його мати. — як довго ми на вас чекали, і нарешті, мій синочок, привіз тебе.
— Таку красуню ховав від нас. — додав Тимофій.
— Дякую, дуже приємно з вами познайомитись. — відповідала Вероніка, її трохи присоромили і щоки в неї порум’яніли.
Заходячи в будинок, Вероніка кинула на Назара здивовано-незрозумілий погляд, мовляв «Чому ти їх так не любиш, вони ж такі милі», та він не помічав цього, розуміючи що це все просто вистава. Будинок батьків Вероніці, також, дуже сподобався, це був типовий заміський будиночок в два поверхи, з квітами перед входом та низеньким парканом, будинок, по якому, з першого погляду можна було зрозуміти, що тут живуть літні люди.
Назар залишив Вероніку у вітальні, а сам вирішив піднятись в свою кімнату, він був приємно вражений, тому що батьки повикидали з кімнати усі його речі, і що найголовніше, перефарбували сірі стіни які його так лякали.
— Ти приніс гроші? — запитав його Тимофій зненацька.
— Так. — відповів Назар. — Ось, як ти просив. Може ти, кінець-кінцем, відкриєш собі рахунок в банку, аби я більше не привозив тобі готівку?
— Найближчим часом так і зроблю, мене також не радує можливість бачитись з тобою. — В їхньому тоні була взаємна ненависть яку вони не приховували один від одного. Закінчивши розмову, вони спустились до вітальні, де дами мило балакали про щось своє, дівчаче. Трохи посидівши, випивши декілька чашок чаю, Назар таки вмовив Вероніку поїхати до дому.