Приїхавши до своєї нової квартири, першою справою він почав розкладати ті декілька коробок своїх речей. В його вітальні стояла висока книжна полиця, куди можна було помістити близько тисячі книг, та в наявності було лише декілька десятків, і Назар загорівся бажанням почати колекціонувати книги, тому і порозкладав туди свої. Розклавши одяг, він вирішив випити кави, та насолодитись панорамним видом на місто. Дивно, як одна і та сама кава, може смакувати зовсім по різному в різних місцях, тут, в неї був присмак свободи. І як завжди буває в такі моменти, його думки перервав телефонний дзвінок.
— Так, я вас слухаю.
— Ти де, чорт забирай? Де твої речі? Чи не на вокзал ти переїхав часом? — це був вітчим, який ніколи не приховував свою неприязнь.
— Ні, я знайшов пристойну роботу. — він повинен був так відповісти, інакше, у Тимофія виникли б підозри, на які це гроші Назар знімає собі квартиру. — В мене було трохи накопичено, на чорний день, і я орендував собі квартиру, зарплата буде непогана, тому мені вистачить на оплату, і нормальна суме ще залишатиметься.
— Ось як ти чиниш, виродок! Як тільки в нього завелись грошенята, він линяє. А те що я, і твоя мати, усе твоє життя утримували тебе, ти про це не подумав?
— Як тільки мені заплатять, я, в знак вдячності за вашу турботу, дам тобі частину зарплати.
— От і чудово. — кинувши трубку відповів Тимофій. Він помітив, що з голосом Назара щось не так, він звучав не те що щасливо, а байдуже. Раніше він боявся Тимофія, і робив усе щоб не говорити з ним, а тепер, йому було просто байдуже, адже Назар знав, що в будь-який момент, він може просто кинути слухавку, і на цьому все закінчиться. Але в кожному його слові, у всій розмові була мета і логіка. Увесь діалог побудовано так, щоб його родина відчепилась від нього і не турбувала якомога більше часу, а через декілька тижнів він просто дасть Тимофію декілька тисяч і той залишить його в спокої.
06.06.2014
— О чорт!!! — різко прокинувся Назар, адже на телефоні вхідний дзвінок від його начальника. Сьогодні він виходить з відпустки, і тридцять хвилин тому, повинен був з’явитись на роботі. Звісно, що ця робота тепер йому не потрібна, але ж це так по хамськи.
— Я вас слухаю?
— Ти мабуть забув, що сьогодні ти виходиш на роботу?
— Так, ви праві, мені геть з голови вилетіло.
— Так ти приїдеш? Коли тебе чекати, і чи чекати взагалі?
— Звісно, я приїду, через п’ятнадцять-двадцять хвилин буду на місці.
Як же сильно йому не хотілося вставати з свого величезного ліжка в новій квартирі. Так хочеться повалятися ще декілька годин, і нехай усе саме собою вирішиться. Поволі одягаючись, в думці було лише одне «може не йти нікуди, нащо мені та робота, що вони мені можуть зробити? Звільнити? І що? ляжу по сплю, чи ні, вони все ж таки хороші люди, і то була непогана робота» і так по колу, від бажання «все кинути» до «треба приїхати». Зібравши усю свою силу в кулак, він таки вийшов з дому, сів у таксі, і помчав на роботу. Йому не хотілося пояснювати всю ситуацію, Назар просто підійшов до начальника і сказав — звільніть мене, тому що я сюди більше не повернусь.
— З чим пов’язане таке різке рішення? — запитали у відповідь.
— Будучи у відпустці, я знайшов кращу роботу, не можу сказати яку.
— Ти розумієш, що ти повинен відпрацювати два тижні перед звільненням? В іншому разі, ти втратиш свою заробітну плату.
— Мені вона непотрібна, я хочу лише одного — не приходити сюди більше ніколи.
— Я тебе зрозумів, хоч і ніяк не збагну що з тобою трапилось, у тебе були великі перспективи в цій компанії.
— Не потрібно мені заливати баки, звільніть мене, або я просто зараз вийду через ці двері, і більше не повернусь.
— Не потрібно цього робити, зайди до мене через годину, секретарка підготує документи, ти поставиш свій підпис, і ми розпрощаємось назавжди.
Нічого не сказавши у відповідь, Назар просто кивнув та вийшов з кабінету. Йому нікуди було йти, тому він подався прогулюватись по боксах[1] в яких сиділи оператори, зайшов на кухню зробити собі кави, неймовірно жахливої кави, адже лише на одному поверсі, оператори споживали близько п’яти кілограм безкоштовної кави на добу, і відповідно, компанія закуповувала найдешевшу з усіх можливих. В гардеробі ще були його речі, на вішаку висіла стара куртка, а також тут були його улюблені хатні капці в формі кролика, які він вирішив залишити тут, нехай викидають, тепер йому це непотрібно.
1
Бокси — в даному контексті, це робочі місця операторів, менеджерів та інших офісних працівників, які відгородженні між собою невеликими боковими панелями.