— Ні, нічого, просто втомилась.
— То йди відпочивай, я сам приготую вечерю.
— Не треба, я сама. — вона не хотіла щоб він йшов на такі жертви, адже в її розумінні це виглядало як дорікання що вона ціли день вдома і не може навіть приготувати вечерю, тож вона була змушена піднятись та піти на кухню. — Зроби з Маргаритою домашнє завдання. — додала вона, а потім подумала що він зараз подумки звинувачує її в тому, що вона не спромоглась за цілий день змусити себе і доньку зробити домашнє завдання.
— Дихайте, дихайте, дихайте.
Піт заливав їй очі, вона відчувала як болить кожна частина її тіла, кожен м’яз був напружений і болів так наче в хтось встромив туди тисячі ножів.
— Дихайте, дихайте, дихайте.
Назар тримав її за руку і щось до неї говорив, але вона не могла розібрати що саме, вона знає і чує що він говорить, але як тільки слова вилітають з його рота, вона тут же забуває що він казав.
— Дихайте, дихайте, дихайте.
Поглядом вона почала шукати по палаті В’ячеслава, усі обличчя були їй знайомі, вона впевнена що знає їх, але водночас не може згадати бодай що небуть про них, бодай імені чи як вони виглядають.
— В’ячеслава тут немає. — відповів на її думки Назар.
Вероніку пройняв жах, подумки вона питала себе «Чому його тут немає? Де він? Що з ним трапилося?».
— Дихайте, дихайте, дихайте.
Їй стало страшно, чому вона вагітна Маргаритою ще раз, як таке узагалі можливо, вона ж вже доросла, нащо народжувати її знову.
— Це не Маргарита, це хлопчик і ми назвемо його Костянтин. — говорив Назар тримаючи її за руку.
Вероніка не могла зрозуміти, чому вона вагітна хлопчиком якщо у неї є дочка, це її перша вагітність чи вона вагітна знову? Якщо так, то чому тут Назар, адже він в комі.
— Тужтесь, тужтесь, тужтесь.
Вероніка напружилась, вона чудово пам’ятає як вона народжувала Маргариту, але зараз все було по іншому, адже зараз не вистачає якогось лікаря який мусить врятувати її життя, вона відчувала що щось не так.
— Де лікар? — закричала вона.
— Він не прийде. — відповів Назар.
— Але якщо він не прийде я помру. — тремтячим голосом говорила вона.
— Я знаю. — сухо відповів Назар.
— Він мусить прийти, знайди його, поклич його, приведіть іншого лікаря. — почала кричати вона.
В її тілі щось відбулося, вона відчула як щось поламалося, так наче її спина зламалася навпіл а руки скрутило, вона корчилась від болі тим часом як Назар спокійно дивився як вона помирає, вона не розуміла, чому ніхто нічого не робить, невже вони не бачать що вона от-от помре, вона спробувала закричати, але не змогла.
— Ніко! Вероніко! Що з тобою? Прокинься. — В’ячеслав трусив її за плечі намагаючись розбудити, тепер і він був нажаханий.
Вероніка відкрила очі і почала ридати, вона кинулась в обійми чоловіка і він відчув на своїх грудях її сльози.
— Чому мені таке сниться. — крізь сльози запитувала вона.
— Я не знаю, сонечко. Заспокойся, не переживай, усе буде добре.
— Мені страшно, чого воно мені сниться?
— Заспокойся, чуєш, дихай.
Після цього слова Вероніка наче прозріла, усе навколо на одну мить зупинилося, вона згадала свій сон до найменших деталей. В’ячеслав тримав її за плечі перед собою і дивився їй у вічі.
— Глибоко вдихни, видихни. — говорив він, вона заспокоїлась. — Розкажи, що тобі снилося?
— Мені снився Назар.
— Назар? — з неабияким здивуванням перепитав В’ячеслав.
— Так, і не тільки, я була в палаті, народжувала дитину.
— Тобі снилося як ти народжувала Маргариту?
— Ні, то була не Маргарита, то інша вагітність, я була вагітна хлопчиком.
— Від кого?
— Ну від Назара, він же там був.
— А я де був?
— Ти теж там був, ну тебе не було в палаті, але я запитувала де ти, а Назар відповідав що тебе немає.
— Я нічого не розумію.
— Це ще не все, я померла під час пологів, я знала що я помру, мав прийти якийсь лікар, але я знала що він не прийде і через це я помру, і всі це знали і ніхто нічого не робив всі просто чекали поки я помру.
— Боже, сонечко, дуже дивний сон.
— Що мені робити? Чому мені таке сниться?
— Я не знаю, може тобі варто його провідати?
— Думаєш?
— Ну, ти може сходити до якогось психолога, розповісти все йому і він тобі щось порадить.
— До психолога? Я ж не божевільна.
— Ти неправильно мене зрозуміла, до психолога не ходять божевільні, просто підеш і розповіси йому що тобі сниться і він щось порядить.
— Я буду йти до психолога!
— Ну то не йди, тебе ніхто не змушує, поїдь сьогодні до лікарні, провідай Назара, можливо це допоможе.