— А робота?
— Як собі хочеш, я б казав тобі не йти, в тебе ж там є ця Ольга, вона справиться сама, вчора ж справилась.
— Гаразд. — витираючи сльози відповіла Вероніка, їй було страшно не через те що їй сняться ці жахіття, її лякало те що може їй сказати психолог, вона боялась що її визнають психічно хворою, а в неї ж є донька, як їй потім жити.
Відправивши чоловіка з донькою, Вероніка не знала куди їй подітися, кожна хвилина тягнулась мов вічність, ще й перспектива стати божевільної не давала їй спокою, тож вона вирішила таки поїхати на роботу «що поганого може трапиться?» думала вона собі, адже їй потрібно було хоч якось відволіктись. В офісі ніхто і не помітив її вчорашньої відсутності, вона трохи запізнилась тож застала Ольгу в своєму кабінеті, вони привітались і її старший менеджер звільнила кабінет для своєї начальниці.
Робота таки допомогла їй відволіктись, в офісі все горіло від великої кількості замовлень, і Вероніка вникала в кожне замовлення з головою даючи поради то тим то іншим, чи не вперше за довгий час її робота знову почала приносити їй задоволення, вона навіть не хотіла їхати звідси перед обідом до дому, спочатку вона хотіла залишитись, адже В’ячеслав забере доньку зі школи і вона може спокійно працювати далі, але потім вона згадала що обіцяла йому піти до психолога, їй дуже не хотілося цього робити, адже зараз, коли минуло вже пів дня плідної праці і вона почувала себе добре і не думала ні про що погане, їй здавалося що вона повністю здорова, але її чоловік, який ледве не щогодини телефонував їй аби дізнатись про її самопочуття переконав її таки сходити до психолога, тож вона як і завжди залишила офіс на Ольгу.
Приїхавши до дому вона дізналась що В’ячеслав завіз Маргариту до бабусі.
— Я подумав, що варто буде мені тебе завезти, Маргариту не варто було б брати з собою, тож я завіз її до Марії.
— А ти зі мною підеш до психолога?
— Так, звісно, ну я не піду прямо до лікаря з тобою, я десь там тебе чекатиму.
— Гаразд.
Їхали вони мовчки, Вероніка думала про своє, будувала в голові майбутні діалоги, продумувала з чого їй почати, намагалась передбачити що лікар відповість їй, В’ячеслав тим часом не турбував її, він розумів що її дружинні знадобилося неабияка сила волі аби погодитись на візит до психолога, то ж він не хотів якоюсь необережної фразою все зруйнувати, адже його дружина могла передумати в будь-який момент через найменшу дрібницю.
Психолог приймав в приватній лікарні що була за десять хвилин їзди від їхньої квартири, В’ячеслав почитав відгуки, вони були досить схвальні, тож він погодився, перед входом в кабінет психолога він поцілував Вероніку та побажав їй удачі, а сам вмостився в холі на диванчику.
— Доброго дня, ви мабуть Вероніка? — запитав чоловік років п’ятдесяти, він одразу сподобався Вероніці, він посміхався їй і здавався дуже приязним. — мене звуть Олексій Васильович.
— Приємно познайомитись, Олексій Васильович. — з посмішкою відповідала Вероніка.
— Прошу, сідайте де вам завгодно. — він жестом показав на крісло за столом перед ним і на диван під стіною, Вероніка вирішила що краще сісти перед ним, адже якби вона лежала на цьому диванчику, як це показують в фільмах, вона б точно переконала себе в тому що божевільна.
— Що вас до мене привело? — запитав лікар.
— Олексію Васильовичу, справа в тому, що останнім часом мені сняться жахливі сни. — не розуміючи чому, але Вероніка не відчувала дискомфорту, навпаки, цей чоловік, якимсь чином, викликав довіру до себе.
— Розкажіть детальніше.
Вероніка, не замислюючись, почала переповідати лікарю свої сни, починаючи з першого разу і закінчуючи сьогоднішнім сном, вона розповіла як навідувалась до Назара, навіть розповіла про те що бачить зв’язок між Назаром і своїми снами, вона очікувала що лікар розсміється їй в обличчя, але він навіть не зупинив її і попросив розповідати далі час від часу запитуючи щось пов’язане, вона розповіла про свої стосунки з Назаром, як він потрапив в автокатастрофу коли їхав у пологовий будинок, коли вона народжувала Маргариту, розповіла як їй було важко одній з дитино і з чоловіком що в комі, як вона познайомилась з В’ячеславом, як заново навилась кохати і вірити людям. Закінчивши свою розповідь, Вероніка помітила наскільки їй стало краще, вона вже була впевнена що виздоровіла.
— Лікарю, зі мною все гаразд?
— Так, не переймайтеся, швидше за все це наслідки ваших стресів на роботі.
– І що мені робити?