Сніданок минав трохи напружено, не те щоб вони посварились, ні, вони просто розмовляли між собою трохи холодно, без любощів, як це буває зазвичай. Поснідавши, В’ячеслав поцілував доньку та дружину і поїхав на роботу, пізніше і Вероніка з дочкою виїхали. Попрощавшись з Маргаритою в школі Вероніка згадала про поради психолога щодо роботи і вирішила туди не їхати, вона написала повідомлення Ользі з попередженням що її сьогодні не буде, та відповіла знаком плюс.
Їхати до дому вона не хотіла, їй не давав спокою її сон, тож вона вирішила поїхати до Марії з Тимофієм, вона хотіла поговорити з ним, розповісти йому про сон, але не знала з чого почати, як можна узагалі пояснити людині той факт, що вона зґвалтувала вас у вашому сні, та все ж Тимофій помітив що Вероніку щось турбує.
— В тебе все гаразд? — запитав він.
— Не зовсім. — відповіла Вероніка, вона знала що ця розмова рано чи пізно приведе до розповіді її сну, але той факт що Марії не було вдома трохи лякав її, але з іншого боку, якби вона була тут, то було б надто незручно про таке розповідати.
— Не соромся, розповідай.
— Останнім часом мені сняться дуже дивні сни.
— Всім інколи сняться дуже дивні сни.
— Ну, може і так, але тут справді щось дивне.
— Наприклад.
— Мені часто сниться що я помираю, що хтось врізався в мою машину, що я помираю під час пологів, таке всяке дивне.
— Я думаю, що не варто через таке перейматися.
— Я й не переймаюсь, просто сьогодні мені наснився дуже дивний сон.
— Дивніший аніж попередні.
— Так.
– І що ж тобі наснилося.
Вероніка на мить зупинилась, їм потрібно було зібратись з духом аби все викласти, вона спробувала поставити себе на місце Тимофія, уявити собі що хтось приходить до неї і розповідає як йому приснилося що вона його зґвалтувала. В принципі, це всього лише сон, тож вона, заходячи дуже здалеку, мало помалу підійшла до тої доленосної миті в її сні і розповіла все Тимофію, він встав в дивану і почав ходити по кімнаті туди-сюди, на його обличчі брови насупились, було видно що він хоче щось сказати але не може підібрати слів.
— Це ж лише сон, тут нічого такого немає. — почала Вероніка намагаючись порушити мертву тишу.
— Так, гм, звісно. — почав Тимофій. — Я просто не розумію, чому тобі таке сниться? Ну сни, це якесь певне відображення наших думок.
— Що ти маєш на увазі. — запитала вона.
— Ну, я не знаю, може я якось тебе образив, чи може зробив щось таке що ти б могла оцінити як приставання, я не знаю, якщо я і зробив щось таке, то будь певна, мені шкода.
— Ні, ні, Тимофій, ти дуже хороша людина, я тебе люблю, і тебе і Марію, ви завжди мене підтримуєте, і я сама не знаю чому мені таке сниться.
У вітальні знову напала тиша, вони обоє не знали що сказати, Вероніка вже почала жалкувати про те що розповіла свій сон, адже тепер їм обом дуже незручне, і їм буде незручно ще деякий час.
— Я мабуть піду. — сказала Вероніка, вона встала з дивану та пішла до виходу, Тимофій проводжав її поглядом.
— Може тобі варто поговорити з психологом, адже не може тобі таке снитися просто так, ти ж розумієш, я кохаю Марію, а ти, ти мені як донька.
— Так звісно.
— Вероніко. — почав Тимофій коли вона вже була за порогом будинку. — ти б не могла не розповідати це Марії, ти ж розумієш, вона не зрозуміє.
— Так, я розумію, не переживай.
– І вибач мене якщо я тебе чимсь образив. — сказав він навздогін.
— Тобі немає за що вибачатись, все добре.
«Господи, навіщо я йому це розповіла», думала Вероніка, вона картала себе за цей вчинок, зранку вона не могла собі місця знайти через це сон, а зараз стало ще гірше. Вона взяла телефон та набрала номер з візитки.
— Олексій Васильович, доброго дня, це Вероніка. Усе добре, дякую. Так, так. Гм, я б хотіла до вас сьогодні приїхати, є у вас час? Ага. Ні, на вечір я не можу, мені не буде на кого залишити доньку. Ага, так звісно, я можу приїхати через годину. Дякую. Бувайте.
Приїхавши до лікаря, Вероніка вагалася чи варто їй сюди йти, адже це вже трохи нагадує божевілля. Вона ні з того ні з сього кинулась до мозгоправа аби він їй допоміг, та все ж таки, вона переконала себе в тому, що чим швидше вона з цим покінчить, тим швидше вона це все забуде, тож вона увійшла в кабінет.
— Доброго дня Вероніко, добре вигадаєте.
— Доброго дня, Олексій Васильович. — вона зупинилась, адже не знала з чого почати.
— Сідайте, будь ласка, вам знову наснилося жахіття?
— Так, але цього разу інше.
— Не соромтесь, розповідайте.
Вероніка переказала свій сон і події після нього, про те як їздила до Тимофія, про свої переживання і таке інше. На цей раз вона знову очікувала що лікар скаже їй, що вона божевільна, але її очікування вкотре не справдились.