— Вам потрібна відпустка. — сказав він.
— Думаєте?
— Я вважаю, що вам потрібно відволіктись від буденних подій, візьміть чоловіка і доньку та поїдьте десь на відпочинок.
— Ну, не все так просто лікарю, у мене робота, у В’ячеслава робота, у Маргарити навчання.
— Я це розумію, ви могли б злітати кудись на вихідні, з п’ятниці на неділю, не просто поїхати кудись полежати на пляжі. Оберіть щось насичене, дводенний тур з екскурсіями, щоб у вас не було часу на погані думки.
— Я поговорю з чоловіком, може він і погодиться.
— Ви можете поїхати сама, це буде навіть краще.
— Я не можу поїхати сама. Як це так? Я ж не залишу тут доньку наодинці.
— Подумайте над цим, це ж не задля розваг, це вам потрібно для відновлення своїх фізичних і розумових сил.
— Гаразд, лікарю. Тим не менш, менті потрібно порадитись з чоловіком.
— Так, звісно. Коли вас очікувати на наступний прийом?
— Я не знаю, мабуть я запишусь до вас коли буде треба, може жахіття і зникнуть.
— Гаразд, приходьте, не соромтесь. Разом ми вирішимо цю проблему. — сказав на останок лікар відкриваючи перед Веронікою двері.
— До побачення. — відповіла вона.
Сонячне світло ледь пробивалося крізь сірі штори в палаті. Вероніка лежить на ліжку і помирає. Вона не знає як вона тут опинилась, але точно знає що зараз вона помре. Поряд з нею сидить Назар і тримає її за руку, але вона не відчуває його дотику, вона бачить що він стискає своєю рукою її руку, але не відчуває дотику. Вона намагається ворухнути рукою але не може, намагається відчути іншу руку, але й та не піддається, їй стає страшно. Чому вона не може рухатись? Вона хоче встати з ліжка, але жоден її м’яз не реагує.
— Ти потрапила в автокатастрофу. — каже їй Назар. — Це тому ти не можеш рухатись.
Вероніка згадує події іншого дня, вона згадує як їхала в машині, і люди яких найняв Назар врізались в неї, це тому вона тут, це через нього вона прикута до ліжка.
— Це ти винен, це через тебе я помираю. — відповідає Вероніка.
— Ні, кохана, це ти винна. — спокійно відповідав Назар.
Вероніку просік страх, вона не розуміла чому вона винна. Вона спробувала відтворити в свої пам’яті минулі події, але там усе було перемішане, Маргарита, В’ячеслав, Тимофій, смерть під час пологів, пожежа в будинку Максима, вона не розуміла що з цих спогадів є снами а що насправді.
— Якби ти робила так як я тебе просив, цього б не трапилося. — продовжив Назар.
Вероніка почала згадувати як він просив її переїхати в інше місто подалі від його батьків, як він був проти їхнього спілкування. Раптом Назар зник, і палата зникла також, Вероніка стояла десь в просторі і навколо нічого не було, і тільки десь здалеку був маленький промінчик світла, вона пішла йому на зустріч і звідти до неї долинули слова Маргарити.
— Мамо, я скучила за тобою.
Вероніку пройняв жах, вона розуміла що її дочка мертва, але не розуміла як це можливо, вона почала втікати від цього променю і криків її дочки, але як би швидко вона не бігла, слова Маргарити наздоганяли її і ставали дедалі ближче до неї.
— Ні! Ні! Стій! — почала кричати крізь сльози Вероніка.
— Прокинься, люба, все гаразд?
Вероніка протерла рукою по мокрому від холодного поту лобу.
— Все гаразд, сонечко, знову жахіття наснилося.
— Що цього разу?
— Ой, я навіть не хочу розповідати, я так втомилася від цього всього.
— А що тобі психолог каже?
— Я ж казала, мені потрібна відпустка.
— А я тобі казав, їдь сама, за тиждень нічого страшного тут не станеться, я зранку возитиму Маргариту до школи, Марія чи Тимофій забиратимуть її, а ввечері за забиратиму Маргариту до дому.
— Думаєш? — трохи заспокоївшись запитувала Вероніка, вигляд у неї був не дуже, але що вона що він вже звикли до її нічних жахіть і почали сприймати це як норму.
— Звісно, сонечко, тобі треба відпочити, від роботи, від цих переживань, і від сім’ї, ну в хорошому сенсі, тобі треба зробити щось для себе.
— Я подумаю.
— Я сам про все подумаю, я знайду тобі щось.
— Подивимось.
Зранку Вероніка вела себе так наче нічого не трапилося, настрій у неї був більш веселіший аніж зазвичай після попередніх нічних страхіть, вона була спокійна бо виношувала в голові свій особливий план. Відправивши Маргариту до школи вона поїхала до Назара, вона вже знала що скаже чоловіку про те, що в неї багато роботи, Ользі вона скаже що не може приїхати та й по всьому, Марії також скаже про те що багато роботи щоб вона забрала Маргариту.