2. ПРО ЩО ЙДЕТЬСЯ В ДЕТАЛЯХ, І ЯК? Вам слід спробувати з’ясувати основні думки, твердження та аргументи, що складають конкретну ідею автора.
3. ЧИ ЦЯ КНИГА ІСТИННА, ЦІЛКОМ ЧИ ЧАСТКОВО? На це питання можна відповісти, лише давши відповідь на перші два. Треба знати, про що саме йдеться, аби мати змогу вирішити, правда це чи ні. Але коли ви розумієте книгу, то за серйозного читання вам доведеться визначитися самим. Недостатньо знати, що на думці в автора.
4. І ЩО З ТОГО? Отримавши з книги інформацію, вам треба поставити питання про її значущість. Чому автор думає, що знати ці речі важливо? Чи вам важливо їх знати? І якщо книга не лише вас проінформувала, але й просвітила — то чи треба шукати дальшого просвітлення, запитуючи, що йде далі, що мається на думці чи про що це свідчить?
Ми будемо часто повертатися до цих питань в решті книги. Якщо їх переформулювати, можна створити базові правила читання, про які в основному йдеться в другій частині. З важливих причин тут вони записані у формі питань. Читати книгу на будь-якому рівні після початкового — це, по суті, змушувати себе ставити до неї питання (і відповідати на них якомога краще). Цього забувати не слід. І ось тому вимогливий і невимогливий читач настільки відрізняються. Невимогливий читач не ставить питань — і не отримує відповідей.
Чотири викладені вище питання відображають всі зобов’язання читача. Вони стосуються будь-чого, вартого читання — книг, статей, і навіть рекламних матеріалів. Ознайомче читання дозволяє краще відповісти на перші два питання, ніж на останні два, хоча й з ними може допомогти. Аналітичне читання книги виконане задовільно тільки тоді, коли у вас є відповіді на останні два питання — коли ви більш-менш уявляєте, чи правдива книга цілком чи частково, і чи значуща вона, хай навіть лише для вас. А останнє питання — і що далі? — є, напевно, найважливішим питанням синтопічного читання. Звісно, вам доведеться відповісти на перші три запитання перед тим, як підступитися до останнього.
Недостатньо лише знати, в чому полягають чотири питання. Треба не забувати ставити їх при читанні. Ця звичка — ознака вимогливого читача. Більше того, треба знати, як давати на них точні й правдиві відповіді. Набута здатність робити це і становить мистецтво читання.
Люди засинають над хорошими книгами не тому, що не бажають робити над собою зусилля, а тому, що не вміють його робити. Хороші книги незрозумілі, інакше вони не були б для вас хорошими. А незрозумілі книги стомлюють, хіба що вам вдасться дотягнутися до них і підтягнутися до їхнього рівня. Стомлює не так саме підтягування, як досада від невдалого підтягування, на яке у вас не вистачає вмінь. Щоб і далі читати ефективно, потрібне не лише бажання цим займатися, але й уміння — мистецтво, що дозволяє піднестися над своїм рівнем, опановуючи те, що на перший погляд здається недосяжним.
Як приборкати книгу
Той, хто має звичку ставити до книги запитання при читанні, є кращим читачем, ніж той, хто цього не робить. Проте, як ми зазначали, недостатньо лише ставити запитання. Вам слід спробувати відповісти на них. І хоча в теорії можна це робити подумки, набагато легше це вдається з олівцем в руках. Тоді олівець є нібито знаком вашої концентрації під час читання.
Старе прислів’я каже, що треба «читати між рядків», щоб взяти від будь якого тексту якомога більше. Правила читання — це формалізований спосіб сказати те ж саме. Але ми хочемо переконати вас і «писати між рядків» теж. В іншому випадку читати найефективніше у вас скоріше за все не вийде.
Купуючи книгу, ви стверджуєте своє право власності на неї, як і тоді, коли купуєте і платите за одяг чи меблі. Але коли йдеться про книгу, акт купівлі — це лише прелюдія до володіння. Повне володіння книгою настає лише тоді, коли ви зробите її частиною себе, а найпростіший спосіб зробити себе її частиною — що в принципі те ж саме — це писати в ній.
Чому при читанні книги не обійтись без позначок? По-перше, це не дає вам заснути — ви не лише не спите, а й сповнені пильності. По друге, активне читання — це думан ня, а думання переважно виражається у вимовлених чи на писаних словах. Якщо хтось каже, що знає, про що думає, але при цьому не може цього висловити, то зазвичай він не знає, про що думає. По-третє, записування своїх реакцій допоможе вам запам’ятати думки авторів.
Читання книги має бути розмовою між вами й автором. Ми виходимо з того, що він знає про предмет більше за вас; якщо ж ні, то вам, певно, не варто марудитися над його книгою. Але розуміння — операція двостороння; при навчанні слід ставити питання як самому собі, так і вчителеві. Слід навіть бути готовим сперечатися з учителем, зрозумівши, що той каже. Позначки в книзі — це не що інше, як вираження вашої з автором згоди чи розбіжностей. Це найвища по шана, яку ви йому можете виявити.