— Її тут нема, — сказала дівчина, стоячи на порозі. — Ніякої Елісон.
— Не страшно, — сказав Вік з невимушеною усмішкою. — Я Вік. Це Енн.
Секундна пауза — і дівчина усміхнулась йому у відповідь.
У Віка була пляшка білого вина у пластиковому пакеті, взята із батьківського бару.
— Куди це поставити?
Вона посунулася, пропускаючи нас. «Кухня там, — сказала вона. — Постав на стіл до інших пляшок». У неї було золотаве хвилясте волосся, й вона була дуже гарна. У передпокої було погане освітлення, але я все одно побачив, що вона гарна.
— То як тебе звуть? — запитав Вік.
Вона відповіла: «Стелла». І він показав свої білі зуби й сказав, що це найгарніше ім'я, яке він коли-небудь чув. Галантний покидьок. І, що найгірше, він сказав це так, ніби справді так думав.
Вік пішов поставити вино на кухню, а я заглянув до вітальні, звідки лунала музика. Там були танці. Стелла зайшла туди і стала похитуватись під музику, а я дивився на неї.
Це було на початку епохи панку. Наші грамофони грали «Adverts and Jam», «Stranglers», і «Clash», і «Sex Pistols». На чужих вечірках ви почули б «ELO», «10cc» і навіть «Roxy Music», а якщо пощастить, то навіть Боуі. Під час програми обміну в Німеччині єдиною пластинкою, на яку погоджувалися всі, був альбом «Harvest» Ніла Янга, і його пісня «Heart of Gold» була рефреном під час усієї поїздки. «Я переплив моря заради серця золотого»...
Музику, яка лунала з вітальні, я не впізнав.
Вона була трохи схожа на німецьку електронну поп-групу «Kraftwerk» і трохи на пластинку з дивними звуками, яку мені подарували на останній день народження. Хоча ця музика мала ритм, і шестеро дівчат у кімнаті повільно рухалися в такт, та я дивився лише на Стеллу. Вона сяяла.
Вік протиснувся повз мене до кімнати. У нього в руці була банка світлого пива. «На кухні є випивка», — сказав він мені. Він походив навколо Стслли і заговорив з нею. Через музику я не чув, про що вони розмовляли, але знав, що мені немає місця в цій розмові.
Я не любив пиво. Тоді не любив. Я пішов на кухню подивитися, чи є там щось, чого б мені хотілося випити. На кухонному столі стояла пляшка кока-коли, і я налив собі повну склянку й не зважився сказати бодай слово двом дівчатам, які розмовляли на тьмяно освітленій кухні. Вони були жвавими і напрочуд милими. В обох була дуже темна шкіра, блискуче волосся і одяг, як у кінозірок. Вони розмовляли з акцентом, і обидві були мені чужі.
Я пішов далі з колою в руці.
Будинок був більшим, ніж здавалося зовні, просторішим і складнішим, ніж стандартний триповерховий будинок, який я уявляв. У кімнатах була напівтемрява, я взагалі сумніваюся, чи в будинку були лампи більше ніж на 40 ват. І в кожній кімнаті, в яку я заходив, були люди, наскільки я пам’ятаю — лише дівчата. На другий поверх я не пішов.
В оранжереї була лише одна дівчина. Її волосся було прекрасним, білим, довгим і прямим. Вона сиділа за скляним столиком, склавши руки в замок і вдивлялася в сутінки. Здавалося, їй сумно.
— Ти не проти, якщо я тут присяду? — запитав я, вказуючи чашкою на місце поруч.
Дівчина похитала головою і знизала плечима, показуючи, що їй байдуже. Я сів.
Вік пройшов повз двері оранжереї. Він розмовляв зі Стеллою, але глянув на мене.
Я сидів за столом, водночас засоромлений і сповнений надій. Вік зімітував рукою розмову. Говори. Правильно.
— Ти звідси? — запитав я дівчину.
Вона похитала головою. На ній був декольтований сріблястий топ, і я намагався не витріщатися на її принадні форми.
Я запитав:
— Як тебе звуть? Я Енн.
— Вейнина Вейн, — чи щось схоже на це промовила вона. — Я друга.
— Ти ба. Дивне ім’я.
Вона глянула на мене своїми великими ясними очима.
— Це означає, що моя прародителька також була Вейн. І я зобов’язана звітувати перед нею. Я не можу народжувати.
— Он воно що. Але для цього все одно ще зарано, ні?
Вона розчепила руки, піднесла їх над столом і розчепірила пальці.
— Бачиш?
Мізинець її лівої руки був кривим і роздвоювався на кінці. Невеличкий дефект.
— Коли мене закінчили, потрібно було прийняти рішення: буде мене збережено чи знищено. Мені пощастило. Зараз я подорожую, тоді як мої досконаліші сестри перебувають вдома в гомеостазі. Скоро я маю повернутися до Вейн і розповісти їй про все, що я бачила. Всі мої враження від вашого місця.