— Ви що... серйозно? — скинула брови чорнявка.
— Як по сценарію вийшло, — задоволено білявка. — Катерина йому на шию кинулась, він отетерів... А вона як поцілує його, а тут я... «А-а... цілуєтесь?!! — на увесь квартал. — Ось ти який, г-голубчику?!! Та я зараз же в завком біжу, хай усі знають у тресті, який ти...» Ну, як пишуть: і те де, і те пе...
— І-і, що? Дав гроші?
— Де він міг дітися, як я за жабри його взяла, — білявка ляснула себе по задньому місцю. — Бачиш, бирка. Хіппові. Аби уникнути скандалу та щоб я на місце його роботи не пішла, відвалив двісті п'ятдесят. Напозичав у своїх співробітників.
— Здорово! — з погано прихованим глузом протягла чорнявка.
Білявка промовчала і на її вродливому смаглявому обличчі враз почала танути весела безтурботність.
— Здорово, та не дуже, — по хвилі озвалась вона вже іншим, наче аж ображеним голосом. — Катька перестаралася... А ще подруга називається!..
— Та що таке?
— Перебіг він до неї.
— Чоловік? — вражено чорнявка.
— Ну...
— Овва!..
— Я від Катерини такого свинства не чекала! — сердито білявка. — Просила ж її: поцілуй його як-небудь... Для хохми... А вона... Та й від нього такого вибрику не чекала. Був же тихий, скромний, на чужих жінок і не дивився. А Катька як поцілувала його, то й голову втратив. І що він у ній такого знайшов? Сіренька, як перепілка, а бач... Перебіг. І вона, безсовісна, чужого чоловіка прийняла, пригріла...
— Що поробиш, — мовби співчутливо чорнявка, а в самої очі так і сяють. — Сама казала: мода вимагає жертв.
— Та ти що? — аж верескнула нервово білявка. — Співчуття мені висловлюєш?.. Думаєш, я за ним помираю? Сохну? Ха!.. Було за ким! Та я таких з десяток знайду!.. Та я...
І квапно чорні окуляри наділа.
— З очима щось... ріже, — винувато пояснила, хоч чорнявка й не питала її. — Наче снігова сліпота. Як ото в альпіністів буває. Так мені лікар пояснив. Од усього яскравого сліпну.
— І правда, — сказала чорнявка.
І, не попрощавшись, на зупинці з трамваю вийшла...
П'ЯТЬ ДРУЖИН СТЕПАНА КРИМЧЕНКА
О сьомій вечора прийшла дружина з роботи. Як завжди, бідончик свіжого пивка принесла. Такий симпатичний бідончик, голубими квіточками обмальований. Шкода тільки, що малий. На три літри. Степан лише раз до нього приклався, а вже й дно... Та все одно після бідончика відчув у собі стільки енергії, що аж захотілося щось таке... мм... незвичайне здійснити. Відкриття яке зробити... Щоб про нього — Степана Кримченка — так усі й заговорили.
— Чуєш?.. — хотів було з дружиною поговорити, але, як не силкувався, проте далі отого «чуєш» не пішло. Не знайшов інтересної теми для інтелігентної бесіди. Та й про віщо з дружиною говорити, як живуть вони вже більше року — все вже вона йому виказала. І він, звичайно, їй.
Вийшов на лоджію, сигарету запалив. Новий приплив у собі незвичайних сил відчув... Ех!.. Не розуміють його, а він би таке утнув!.. Він би показав, хто такий Степан Кримченко!.. Він би... Але не придумавши нічого підходящого для виявлення своїх творчих можливостей, спересердя швиргонув недопалок на клумбу, повернувся в кімнату і ліг на диван.
«Ладно, — подумав, аби себе заспокоїти, — сьогодні посплю, а завтра вже той... архімедити почну».
І відразу ж заснув, сповнений рішучості чимось здивувати людство. І приснився йому дивний сон: буцімто він уже не Степан Кримченко, а — хан кримський. І дружина у нього тепер не одна, а цілих п'ять.
Спершу Степан аж злякався: навіщо йому стільки дружин?.. З однією немає про що говорити, а то — п'ять... Але згадав, що віднині він хан, і трохи заспокоївся.
Став він зі своїм гаремом знайомитись. Перша його дружина виявилась офіціанткою ресторана.
«Ти диви-и... — подумав вражено, — здорово! За її чайові щодня питиму. Та й у ресторані жінка окремий кабінетик для мене і моїх дружків відведе... Задарма ще й напоїть. Райська житуха!»
Друга виявилась водієм таксі.
«Гм, не те, але... Але згодиться. Принаймні, буде мене і моїх дружків задарма в ресторан возити».
Третя виявилася зав. промтоварною базою.
«Щоб одягала мене у все моднюще та імпортне, — велів їй Степан. — А дещо можна й наліво продати. Свіжа копійка не зайва».
І до четвертої підходить.
А та — на рибозаводі працює.
«Ладно, — махнув він рукою, — носи побільше тараньки. Я на похмілля пивко люблю, таранька згодиться».
І до п'ятої.
«А ти де вкалуєш?»
«В пологовім будинку», — одказує п'ята.
«Гм... Яку ти шабашку носитимеш?»
«Я тобі, Стьопочко, — одказує вона, — щовечора буду по дитиночці приносити. їх у нас багато...»