— Чому не хоче до нас вечір іти? — ходив Віталик за нянею і пхикав: — Він мене хоче помучити і тому не йде.
Та ось уже й вечір довгожданий прийшов і няня телевізор увімкнула, і сказала, що зараз буде естрадний концерт. І на голубому екрані почали співати чужі дяді й тьоті, але Віталик їх не слухав, бо чекав свою маму.
І ось вона нарешті з'явилася на екрані у довгому, блискучому платті, нарядна, красива, з пишним волоссям, що розсипалося у неї по плечах.
— Сюди, сюди!.. Мама вже в телевізорі!.. — закричав Віталик, хоч няня і сиділа біля нього, і, підбігши до телевізора, постукав по екрану. — Мамо, мамо, а ти мене бачиш?.. А тобі в телевізорі не страшно?
Мама нічого не відповіла Віталику, посміхнулася, взяла у руки мікрофон і заспівала...
Вона так ніжно-ніжно співала гарну-прегарну пісеньку про чарівну казку, що приходить до усіх-усіх дітей...
І слухало її багато-багато людей у залі.
— Мама співає для них? — Віталик показав на людей у залі.
— І для них, — відказала няня.
— Бо вони купляли білети, еге?
— Так...
— А в мене немає білета, — і Віталик засмутився.
— Дурненький, — сказала няня. — Мама співає і для тебе.
— Е-е... я хочу, щоб не так.
— А як же ти хочеш?
Віталик подумав і вигукнув:
— А щоб я в ліжку лежав і щоб мама тільки мені співала.
Няня промовчала.
Вже вкладаючись спати, Віталик сонно бурмотів:
— А я куплю білет, ага! Найкращий білет куплю за всі гроші. І покажу його мамі, як вона приїде додому. І мама тоді мені в ліжкові заспіває, правда? Як тим дядям і тьотям, що купили білети, правда?..
МУМІЯ
Фараон дивився на свою вродливу, юну дружину, котра пурхала в палаці, як барвистий метелик, і в розпачі думав:
«І колись це неземне створіння стане... мумією... Всього-на-всього мумією. З ким я живу? З ким ділю палац із золотими стінами? З майбутньою мумією... О-о, які ми, фараони, рознещасні! А вона... вона сміється. Безтурботність! Квітне, як чарівний лотос на благословенних водах Нілу. Та й що з неї візьмеш, коли їй якихось там чотирнадцять літ. Свята простота. Це я все знаю, бо мені сімдесят... Ні, здається, сімдесят вісім. І я мудріший за неї разів у п'ять. І знаю, що вона колись стане мумією і покладуть її в кипарисовий саркофаг і всі будуть казати:
«Тут лежить мумія, з якою жив фараон такий-то».
Бррр!!! Як це принизить мою божественну гідність! Жив з мумією... О-о!.. А вона... радіє... Ні, здається, задумалась. Ти диви-и... Воно ще й думає...
— Я щойно думав про тебе, а ти про кого думаєш? — вкрадливо цікавиться фараон.
— І я про тебе думаю, мій повелителю.
— Що-о?! — старий фараон хитнувся на золотім троні. — І ти... теж... Ти думаєш, що і я... Що і мене?.. Не смій так думати! Я — фараон! Я — бог! Я — сонце!!! Я вічний!!! Я забороняю тобі про мене будь-що думати!
— О мій повелителю, о найясніший бог нашого царства, — впала на коліна юна цариця. — Твоє слово для мене — закон небес. Віднині я більше не думатиму про тебе.
І то була правда.
Юна цариця більше не думала про старого фараона.
Вона вже думала про молодого воєначальника фараонових військ.
І старий фараон швидко став мумією, а молодий воєначальник — фараоном.
«І що?.. — вигукне тут котрийсь читач. — Оце і все?..»
А нічого, одказує автор. Лежить тепер старий фараон в історичному музеї. Під склом.
А біля нього табличка: «Мумія така-то...»
Дивишся і думаєш: а таки й справді мумія. Бо коли б хоч трохи шурупав за життя цей дідуган, то хіба б одружився на старості з молодою?.. Та ще маючи красеня-воєначальника?..
Отож і правду рече музейна табличка: мумія він, мумія найсправжнісінька!..
ВДОВА І ЗОЛОТИЙ ГУСАК
З давньоіндійських джатак
Помер один праведник і його за превелику святість транзитом, значить, до бога. Здається, до Шіви. От він і думає:
«Влаштувався я мовби й непогано. Як кажуть, жити можна. А як там на грішній землі моя дорога жіночка із дочками поживає?»
Глянув униз... Еге-ге... Бідують.
Прямо-таки жебракують.
От праведник до бога: так і так, мовляв, я тут влаштувався з комфортом, а сімейство моє на землі з горя потерпає...
Шіва і каже:
— Гаразд, праведнику, допоможу тобі. Віднині ти раз на тиждень будеш перевтілюватись у гусака із золотим пір'ям. І раз на тиждень можеш літати на землю й дарувати своєму бідному сімейству по золотій пір'їні.