І то правда.
А САВКА ЗНОВУ ЧЕШЕ ПІХТУРОЮ
Щось як епілог
Щоб благополучно завершити цю історію, скажемо, що Савка Грицай нарешті-таки (щоправда, взявши на день відгул) зумів зібрати вдома усі порожні пляшки.
Їх виявилося так багато, що Савка Грицай навіть здивувався.
Після такої напруженої роботи — у нього аж чуб змокрів, — Савка добряче пообідав.
Потім він сходив до свого кума Чорнухи, поздоровив його з медовим місяцем, поцікавився здоров'ям Маньки («Щодень наказую їй, щоб більше під колеса не потрапляла, бо тепер у Цвілянах в кожному дворі який-небудь транспорт стоїть», — сказав Чорнуха), похвалив Оленину косу («Раніше треба було дивитися, а тепер зась, — обірвав його бригадир. — Засватана дівка, кажуть, усім подобається») і поскаржився на свої трикляті пляшки:
— І де вони беруться? — дивувався. — Мовби ж і не дуже п'ю... Ти ж, куме, знаєш, у мене гастрит. А бач... півхати. Як хто нарошне наносив. То ти, куме, допоможи.
— Гаразд, — сказав Чорнуха і перевіз пляшки свого кума до сільмагу (щоправда, за три ходки), і Савка Грицай, кажуть, поклав до кишені чимало грошей, а сільмаг по здачі порожньої тари виконав щось ніби аж річний план.
Савка Грицай хотів було купити велосипед, щоб разом з кумом Павлом Чорнухою повтирати нарешті усім носи, але Грицаєва половина наклала на виручку свою важку руку.
— Дудки! — коротко мовила. — Доки ноги маєш, обійдешся й без лісапета. Знаю я вашого брата. Он Павло «Жигулю» купив та й чкурнув на ній до Олени у прийми. То, може, і ти надумав до якої на лісапеті мотонути, га?
Савка Грицай почав було клястися сирою землею, але дружина, звикши до його численних клятв, не звернула на його нову клятву аж ніякої уваги.
Так і ходить звідтоді Савка Грицай у свою теслярську майстерню, як і раніше, — піхтурою.
КИЯН-ОКЕАН,
або як автор та море знайшов
Повість лірична, трохи гумористична, а деякі розділи написані навіть за законами... кгм-кгм... детективного жанру
Глава перша, у якій розповідається, де автор живе, що він знаходив за свого життя та про незвичайний зуб, що лежить у нього на столі (йому — не автору, а зубу — 40-45 мільйонів років), а також про гліцемерус лунулатус, цертіум гравіс, турітелу, хаму та плевротомарію (що означає сія премудра латина — потерпіть)
За свого життя автор багато дечого знаходив.
Наприклад, гриби (білі, підосиновики, лисички, рижики, свинухи тощо), ключі (якась роззява загубила й автор змушений був віднести їх до Бюро знахідок), гроші (на жаль, всього лише один раз і один лише карбованець та й той, як згодом виявилось, випав з авторової кишені). Ще знаходив автор (і зараз знаходить, і в недалекому майбутньому збирається знаходити) теми, сюжети й образи для гуморесок.