До всього ж не було тоді зареєстровано в місті 150 тисяч так званих риболовів-спортсменів і риболовів-любителів (яка між першими і другими різниця — знає, мабуть, одне лиш УТМР), не було тоді й суворих обмежень — не більше п'яти гачків на одного брата-рибалку і не більше п'яти кілограмів риби він має зловити за день.
Не було... А втім, уявимо на мить, що всі оті 150 тисяч зареєстрованих рибалок та одночасно закинуть у Дніпро по п'ять дозволених гачків! 750 тисяч гачків опуститься в Дніпро-Славуту. Плюс п'ять дозволених кілограмів, риби. Матимемо 750 тисяч кілограмів риби, яку за день, лише за один день можуть висмикнути з Дніпра так звані риболови-спортсмени і риболови-любителі! Але ж 150 тисяч рибалок — це тільки зареєстрованих, а скільки десятків тисяч їх лишилося поза реєстрами УТМР! Мільйон кілограмів за день може мекнути риби! Після такого нашестя важко навіть і гадати, що лишиться в Дніпрі-Славуті.
Але підемо далі. Не було в ті часи й суворих-пресуворих правил (скільки вже раз автор вживає на якихось двох сторінках це страшне слово «суворий»?! Але що вдієш, правила і справді суворі. Щоправда, на папері), так ось не було в ті часи й суворих правил, що спіймана риба мусить бути лише певних розмірів. Ось той стандарт: лящ — 32, сазан — 35, судак — 42, таранька — 17, карась — 15, сом — 70, щука — 35, плотва — 18-сантиметрів довжиною.
(Уявимо на мить картину: в наші дні на березі Дніпра сидить рибалка й виміряє спійману рибу.
— Хорошого сомика підчепив, та шкода: лише 69 сантиметрів, — бурмотить він. — Доведеться випустить, бо стандарт 70 сантиметрів. Що ж, пливи, дорогий, у Дніпро, нагулюй той сантиметр до стандарту, а тоді вже не потрапляй на мій гачок!
Фантастика!!!)
Не було в ті часи й грізних штрафів за незаконний вилов риби. Наприклад, за кожного сома 10, за кожну щуку, амура, сазана, товстолобика — 5, за кожного судака, коропа, жереха — 3, за ляща, тараню, синця, лина, чехоню — 2 карбованці. Не було й штрафів за ловлю рака під час линяння 15 карбованців взагалі і по карбованцю за кожного спійманого рака ще й зокрема. (Напр. одного браконьєра, котрий на світло зловив 113 раків, як повідомили газети, оштрафовано аж на 113 карбованців!!!)
Не було тоді й 56 штатних інспекторів рибоохорони на Дніпрі (в районі лише Дніпропетровська, а не по всьому Дніпру), не було й 430 їхніх добровільних помічників, чи то пак громадських рибінспекторів.
Не було....
Тут якийсь нетерпеливий читач має вже повне прало сердито вигукнув на автора:
— Та що це ти зарядив: не було, не було!.. А що ж тоді було?
Була тоді РИБА!!!
***
Але повернемось до старого Мандрики. Рибалив ото він собі у Дніпрі, почали до нього й інші запорожці підсусіджуватись, селяни...
Так і виникла Мандриківка.
Не знав тоді старий Мандрика, що його іменем згодом буде названо не лише селище, а й зникле прапрапра... море. (Ах, хто із нас, простих і скромних смертних, може наперед знати, коли його іменем назвуть море чи ще щось там не менш солідне?)
Відкрили те море вперше у 1886 році.
В одному з дворів селища (неподалік нинішньої вулиці 3-й Мандриківський спуск) копали колодязь. Взагалі колодязів в Мандриківці копали в ті часи багато (це сьогодні тут колонки й навіть потужні дощувальні установки в дворах для поливання плантацій помідорів та іншої городини, за яку мандриківчани та лоцкам'янці мають на базарах... А втім, що вони мають на базарах — «Жигулі» чи «Москвичі» — це вже, як кажуть, діло смаку і вподоби. Хто хоче «Жигулі», той і бере «Жигулі», а хто — «Москвича»). Так ось копали колодязь і звернули увагу на пісок з черепашками, які цебро принесло на поверхню.
Таких черепашок в Мандриківці й побіля Дніпра ніхто до того не зустрічав. Так було вперше знайдено «вікно» в море, котре шуміло тут 40-45 мільйонів років тому!
Незвичайні черепашки було надіслано тоді ж до Харківського університету і за плином часу й університетських клопотів там благополучно забули про ту знахідку (як це частенько траплялося тоді, та й тепер, між іншим, трапляється!).
Минуло шість років.
До Катеринослава приїхав геолог Соколов. Почувши, що в степовому Придніпров'ї надибали морську фауну, він не полінився ще раз перелопатити увесь пісок, вийнятий з того незвичайного колодязя. Тримаючи в руках предивні черепашки, геолог не раз і не двічі в задумі заглядав у той колодязь: невже то хід у прадавнє море?
У колодязі була вода. Звичайна, прісна вода.