— Гм... Як кажуть — хороший...
— Що мене роздивлятися? — буркнув форвард. — Не дівка я...
— Не дівка, говориш? — тренер ще раз оглянув його з усіх боків і лишився задоволений тими оглядинами. — Не дівка, а можеш нею і того... побути. Ось тільки вигляд у тебе... мм... затрапезний. До того ж, завжди неголеним ходиш, закудланий, а на колінях штанів замість стрілок якісь гармошки.
— Підтягнусь, шеф, — звично заспівав своєї Антон. — Моє діло голи забивати, а з моєї фізії, якщо вона декому й не подобається, воду все одно не пити.
— Хоч би голився частіше, адже ти перебуваєш на очах усього стадіону. Скільки тисяч болільників на тебе дивляться на кожному матчі, а ти...
— Хай вони краще на мої ноги дивляться, — показав Зайцев зуби. — Моє діло атака, а не фраєрство там усяке.
— Гм... Вислів Чехова пам'ятаєш?..
— Про футбол?
— Ні, про те, що у людини все повинно бути красивим: і одяг, і тіло, і душа... Ну і все решта, — додав тренер уже від себе. — А ти... Жаль, що в мене немає зараз часу проводити з тобою виховну бесіду. Слухай мене уважно, Антоша. Оці твої патли... — показав він на голову форварда, — хоч і повиростали за всякі рамки, але на завтра...
— Обчикрижу, шеф!
— Якраз і не треба, бо завтра ці патли тебе здорово виручать. Та ти сідай, сідай, — і сам сів поруч з форвардом. — Діло таке. Наше спорттовариство, як ти знаєш, створило жіночу . футбольну команду «Амазонки».
— Жіноче діло кухня, а не футбол.
— Гм... Мода зараз така пішла — жінка у футболі. Треба ж чимось дивувати інших. От газети й пишуть, що наше місто — одне з небагатьох, що має власну жіночу футбольну команду. Приємно. Але я не про це. Наші «Амазонки», як тобі відомо, з тріском програють. А завтра у них відповідальна зустріч з «Ромашками». І якщо наші футболістки програють, то... Одне слово, я думаю, ти все зрозумів.
— Нічого не второпав, шеф!
Тренер встав, походив сюди-туди і спинився напроти Антона.
— Треба зробити так, щоб «Амазонки» у завтрашньому матчі з «Ромашками» виграли.
— Хай виграють, — знизав плечима форвард. — Мені яке діло? Я ні за кого не болію. Хіба що за самого себе.
— Я думаю, що наші жінки виграють, але... але виграють тільки завдяки тобі, Антоша.
— Не доходить, шеф!
Тренер озирнувся і, підійшовши ближче, понизив голос:
— Ти завтра зіграєш за одну з «амазонок». Під виглядом жінки-футболістки... Ну, скажімо, Антоніни Зайцевої. Іде?..
— Що я буду з цього мати?
— Постривай, спершу треба забити у ворота «Ромашок» хоча б зо два м'ячі. А тоді вже й ставити свої умови. То як?..
Зайцев подумав (а думав він завжди довго і туго) і засопів.
— Ла-адно, спробую. Тільки хай мене переведуть на третій курс. Бо я вже п'ять літ вчуся в інституті і все на першому курсі. Прямо чортзна-що виходить! Непорядок!
— Гм... Побалакаю з ректором, — пообіцяв тренер. — Не забудь: це прохання... не офіційне, звичайно, самого голови спорттовариства. Гол ось так потрібний.
— Ла-адно...
— Тільки дивись... Веди себе на полі, як баришня. Ну, така... благовоспитана. Нікого не бий по ногах і взагалі, не затівай бійок, як це ти любиш робити. Більше того, аби створити повну ілюзію, що ти жінка, під час гри можеш іноді дивитися навіть у люстерко. Для чого?.. Ну... ну хоча б будеш поправляти зачіску, як це люблять робити жінки. А ще тобі ось... губна помада. Паризька, а не яка-небудь. Пофарбуєш губи. Отим самим... сердечком. Ну і фізію... тобто фізіономію приведи у повний порядок. Ясно? І гляди мені, щоб без ніяких там ста грамів...
— Та ла-адно... — Зайцев подумав (а думав він довго і туго) і запитав:
— А курити можна?
— Гм... Жінки, здається, теж сигарети смалять. Але тільки одну. Ясно? Бо я візьмусь за тебе і врешті-решт відучу від куріння! Що за мода, футболіст і палить!
— Кину, шеф!
— Побачимо.
... Матч відбувся блискуче.
«Амазонки» виграли з рахунком «два-нуль».
Коментатори передавали:
«Особливо відзначилась центральна нападаюча «Амазонок» Антоніна Зайцева, котра й забила у ворота «Ромашок» два вирішальних гола».
— Ідіот!.. — затиснувши після матчу у темному кутку «Антоніну Зайцеву», шипів тренер. — Губи розмалював паризькою помадою, а поголитися, як завжди, полінився. Про це мені зробив зауваження сам голова спорттовариства. «Ну й заросла ж щетиною ваша Антоніна, — каже кисло. — Хоч би вона раз на тиждень голилася!»
— Моє діло голи, — ліниво заспівав своєї Антон. — Я своє зробив. А ви?.. На який курс мене перевели?
— На третій, — буркнув тренер.
— Мерсі-пардон, шеф!