А мама сиділа біля телевізора, дивилася кінокомедію і плакала. Вона плакала тихенько, щоб я не чув. А я чув... І сказав собі: як виросту і стану татом, то ніколи-ніколи маму не буду у вихідний лишати саму вдома.
А повернувся тато аж вночі. Коли я спав. Тобто, я ще не спав навсправжки, а тільки удавав, що сплю. І чув, як мама плакала, а тато кричав, що йому все набридло і що він піде од нас...
І все це ти, Бюро, винувате, бо дощ пустило. Я тебе дуже-дуже прошу, дороге Бюро: у неділю завжди роби сонце. І ми тоді будемо ходити до Дніпра. І тато буде з нами. І на моєму крокодилі Гені поплаває... Я йому аж на півдня крокодила Гену дам.
Так і скажи, Бюро погоди, по радіві: для тата Петі Чумака передаємо сьогодні сонце. Цілий-цілий день. А якщо ти, Бюро погоди, захочеш купатися, я й тобі дам крокодила Гену поплавати. Тільки не забудь про сонце для мого тата.
Жду твоєї гарної погоди. Петя Чумак».
ЗНАЙОМСТВО ПО ШЛЮБНОМУ ОГОЛОШЕННЮ
Ненаукова фантастика
Після того, як вона дала в газеті шлюбне оголошення («Самотня інтелігентна жінка гарної зовнішності шукає інтелігентного супутника життя віком 45-48 літ»), минуло два тижні. Вона чекала, виглядала, вже й надію було втратила, що з'явиться він — інтелігентний супутник її життя — і ось... Перший гість. Перший і, може, останній. І вона поклала собі будь-що його втримати. Бо раптом це її доля? Та й допоки ж бути самотній?..
— Добрий вечір...
Вона дивилася на нього, приємно вражена, і не ховала свого задоволення. Він стояв перед нею злегка посміхаючись — високий, стрункий, елегантний. І на вроду привабливий. Обличчя з тонкими благородними рисами. Одягнений зі смаком. І тримається вільно та незалежно, без скромної соромливості чи скованості. Але й без пихи. Він — сама вишуканість, сама галантність.
— Я прийшов по вашому шлюбному оголошенню.
— А-а... Щось, пригадую, давала у газету. Зараз, скажу вам, не легко знайти інтелігентного і душевного супутника життя. Проходьте, прошу вас...
— Дякую, — легким пружним кроком пройшов він у світлицю.
— Сідайте, будь ласка.
— Дякую... — о, як він красиво й елегантно сів у крісло. І водночас ніби просто й скромно. І дивився на неї м'яко, доброзичливо. І їй здалося, що вона його знає давно-давно...
— Для мене це так... несподівано. Я, признатися, не чекала...
Та очі її говорили протилежне: чекала!
Вона сіла у крісло напроти нього, і на якусь мить запанувала мовчанка. Вона все ще була під враженням од зустрічі.
— Я не знаю, чи відповідаю вашим високим вимогам, — почав він рівним спокійним тоном, — але я готовий витримати найсуворіший іспит.
— Ах, це так несподівано, що я... Навіть не знаю з чого й почати.
Але вона добре знала з чого починати.
— Ви, сподіваюся, з вищою освітою?
— Так, у двох вузах я закінчив п'ять факультетів.
— О!.. — вихопилося в неї і їй стало на мить аж ніяково за свій єдиний вуз і єдиний факультет. — І коли ж ви встигли?
— Мій час завжди суворо розписаний по хвилинах, — стримано відповів він. — Як тоді, коли я вчився, так і тепер, коли я працюю... До речі, моя зарплата — 475 карбованців, — помовчавши, додав ніби між іншим: — Маю трикімнатну квартиру в центрі міста, дачу, машину. Залишається додати: алкогольних напоїв не вживаю, не палю, їм в міру і в їжі не перебірливий.
— Я переконана, що не в грошах і машині щастя, — мовила вона, старанно маскуючи голос, аби не видати, що задоволена і його зарплатою, і машиною. — Іноземними мовами, сподіваюсь, володієте?
— П'ятнадцятьма вільно і сімома зі словниками.
Він сидів рівно і гарно, без напруги чи хвилювання і злегка мружив красиві очі. Все у ньому було пропорційно, молодо, свіжо і сильно.
— Так, я регулярно займаюся спортом, — ніби вгадавши її думки, сказав він. — З трьох видів спорту маю звання майстра. Крім того, я люблю класичну музику і сам граю. Обожнюю театр, оперу...
«Це мені сниться...» — подумала вона захоплено і сиділа боячись ворухнутися, бо здавалося, тільки вона ворухнеться, як він — це диво з див! — миттю щезне.
— Ви справляєте деяке... враження... — намагалася говорити спокійно і сухувато, аби не видати своєї радості. — Але все це... поезія... А сімейне життя, як відомо, складається також ще і з буденної прози.
— Для мене не існує прози життя. Я з одинаковим задоволенням слухаю оперу в театрі і мию вдома підлогу чи перу у ванні.
— Ви-и?.. — вихопилося в неї надто голосно.