І вони — ці бідняки, різні там безробітні та бездомні— ще й сміють страйкувати, вимагаючи собі кращих умов життя.
А якої їм ще трясці треба?
Адже ж багаті, як запевняє мерилендський кардіолог, дуже заздрять бідним. Та й не тільки заздрять.
У бездомних волоцюг немає даху над головою, отже, пожежі їм, як то кажуть, до лампочки!
А багаті тільки й трусяться: ой, хоч би розкішні апартаменти бува не згоріли!
У злидаря грошей катма, то й злодії йому байдуже.
А багаті день і ніч над своїми капшуками трусяться: ой, хоч би їх не обчистили. А це ж усе хвилювання, нерви! Стреси!..
А ніщо так не вкорочує віку, як щоденні клопоти, хвилювання, стреси.
Бідняк майже не їсть, бо немає за що, а багатому треба голову сушити, як боротися з ожирінням, не забувати про розвантажувальні дні, ще й щороку трястися у фешенебельні санаторії, аби позбутися тих зайвих кілограмів.
Де вже від таких клопотів та не нажити собі болячок!
І до всього ж бідняку не треба ходити у лікарню, у них бо кров'яний тиск завжди у нормі!), а багаті знаєте скільки доларів витрачають на лікарів?
От і виходить, що багаті — то най-най-найрознещасніші люди. А най-най-най-щасливіші, найздоровіші тільки бідні, особливо безробітні та бездомні. Ті взагалі ніяких клопотів не мають, а живуть як божі пташки.
Дивно тільки, чому це багаті не спішать хутчіше поставати бідними, щоб поробитися здоровими та най-най-найщасливішими?
Навпаки, вони чомусь і далі воліють залишатися роз-нещасними, але — багатими.
І навіть сам кардіолог поки що не квапиться стати бідним, сиріч щасливим.
Навіть здоров'ям своїм ризикує заради наживи!
КОМЕРЦІЯ СЕРЕД НОЧІ
Що не кажіть, а нелегко доводиться іноді злодіям. І умови праці у них бувають не завжди зручними, і без освітлення... Та яке там освітлення, як у нічну зміну вкалуєш!.. Злодії, як відомо, люди скромні, не люблять себе афішувати, ілюмінацій теж не влаштовують. Економлячи електроенергію, здебільшого трудяться лише з ліхтариком, а це негативно впливає на гостроту зору. І мало того, що доводиться все вручну робити — механізації ж бо ніякої! — так ще й раз по раз озирайся, аби тебе поліція не застукала на гарячому. А це — нервує, негативно позначається на якості виконуваної роботи.
Та й потім... Обчистить злодій магазин... приміром, магазин «Одяг». Куди той одяг скидати? Та, ясна річ, у мішки. А щоб побільше влізло, доводиться ще й натоптувати ногою або коліном.
Припреш свій мішок чи лантух додому (це, звісно, як ще пощастить), зазирнеш, а там — леле! Одяг зіжмаканий, про якісь там стрілки на штанях і говорити не приходиться.
Замість того, щоб прилягти спочити (з нічної ж бо зміни чоловік повернувся!), доводиться той одяг прасувати. А думаєте, що так легко той зіжмаканий одяг привести в норму? Тут не день і не два попотієш над праскою.
Ну, приміром, випрасує злодій. А далі?..
А далі треба ж продати той одяг. А чи не осточортіє тиждень чи два щодня по одному костюму на вулицю виносити?
— Хеллоу, містер!.. Мені здається, що оця мила ганчірка якраз вам до лиця. Дешево віддаю, для себе купив, та — замале.
«Похеллокаєш», доки сплавиш!.. Та ще й полісмена може чорт принести. Жуючи гумку й помахуючи дубинкою, гаркне, посуне на тебе, як скеля:
— Ану, комерсантику, покажи своє ганчір'я?..
Ні, що не кажіть, а спродати крадений одяг аж надто таки маркітно!
Тож один кмітливий лондонський злодій Майк Мерфі вирішив дещо модернізувати цей архаїчний процес. Забрався він якось у магазин чоловічого одягу й тяжко зітхнув: знову? Знову доведеться натоптувати мішок, перти його додому, прасувати одяг, потім по одному виносити на вулицю і «хеллокати»?
Кому потрібний зайвий клопіт?
І тут у його кмітливій башковитій голові засвітилася одна ідея... Стривай, а що, як?.. А чому б прямо на місці і не продати костюми? Га? І замужем, і вдома.
Злодій схопив чималий аркуш паперу, вивів на ньому великими літерами: «Торгуємо вночі тільки по зменшених цінах» і хутчій той папір на двері приклеїв. А сам халат натягнув і за прилавок став.
Коли це й перший покупець заходить.
— Хеллоу!..
— Хеллоу!.. Чи не бажає містер що-небудь вибрати з оцього уціненого ганчір'я?
— Бажаю, та-а... — чоловік потупцявся, — чому це по зменшених цінах?
— А тому, що вночі, — люб'язно йому злодій з-за прилавка. — Вдень буде удвічі дорожче. Раджу вам, містер, скористатися моментом...
Містер скористався...
Тільки він розплатився і з покупкою вийшов на вулицю, як у магазин інший перехожий завертає.