— Торгівля серед ночі? І так дешево?.. О-о, щось нове. А покажіть-но мені отой костюм...
— Будь ласка, містер. Вам він до лиця. А до костюма рекомендую ось цю сорочку. Дешево і елегантно. І краватка вам ця підійде. Вранці вас ніхто і не впізнає.
І пішла торгівля серед ночі як по маслу.
Злодій ледве встигав подавати костюми та складати виручку. Аж упрів, бідолаха!
А десь під ранок, коли магазин добряче-таки спорожнів, раптом почувся переляканий крик:
— Грабу-у-ують!!!
Отямився злодій, за виручку, та... Пізно!
Скрутила поліція Майка Мерфі.
— Бандюга!!! Злодюга!!! — репетує власник магазину. — В моєму ж магазині моїм же одягом торгуєш?.. Нахаба!!!
І — до виручки.
Швиденько її підрахував, засяяв та до злодія:
— О, містер!.. Не знаю, як вам і дякувати.
І на очах в оторопілої поліції обняв і тричі розцілував нічного комерсанта.
— Молодець!.. Спасибі!.. А полісменам так пояснив:
— У мене магазин уціненого одягу. Два роки тугувато йшла торгівля. І раптом цей містер все вночі спродав. Та ще й за добру ціну. Відпустіть його, у нього рідкісний талант.
Не відпустила поліція «рідкісний талант».
— Шкода... — зітхнув власник магазину. — Хороший був комерсант, та в тюрму сів. Таке ганчір'я серед ночі збув. О-о, в комерції вигадка — велике діло... Хоча... хоча... стривай... А чому б і не повторити експеримент? Що не йде вдень, збувати вночі... Клюне покупець, ой клюне...
Того ж дня комерсант замовив велику табличку: «Торгуємо тільки вночі по зменшених цінах. Вранці всі товари вдвічі дорожчі».
І преспокійно продає звідтоді щоночі уцінені товари.
Продає... втридорога.
СМЕРТЬ ЧИНОВНИКА
Клерк миловарної фірми «Джеймс і К°» Джон Маклоусен сидів у другому ряду і дивився в бінокль на... Але який спектакль дивився Джон Маклоусен — не так уже й важливо. Нещастя нашого чиновника почалося з того, що раптом його обличчя зморщилося, почервоніло, дух йому сперло і...
І з Джоном Маклоусеном сталося те, що сталося колись із чеховським екзекутором Іваном Дмитровичем Черв'яковим: він чхнув!
Чхнувши, миловарний клерк не розгубився (всі чхають!). Він дістав носовик, акуратно втерся, оглянувся навколо і побачив те, що колись побачив і екзекутор Черв'яков: він чхнув прямісінько на блискучу, наче відполіровану, лисину генерала, котрий сидів перед клерком у першому ряду.
«Чорт би його побрав!.. — лайнувся в думці Джон. — Виходить, я чхнув не зовсім культурно і забризкав генеральську потилицю і лисину... Треба ж хоч вибачення попросити, незручно все-таки... Ач, і досі лисину витирає...»
Та не встиг Джон нахилитися до генерала, як зненацька його хтось з такою силою шарпнув за плече, що миловарний клерк од несподіванки аж зубами клацнув.
— Я був свідком вашого історичного чхання і встиг його зафіксувати на плівку!.. — заторохтів високий довгоносий фоторепортер. — Ваше ім'я і прізвище, сер?.. Ви смілива людина! Ви герой нашого часу, сер!.. Ви сміливо чхнули на лисину самого генерала!.. Про ваш відчайдушний вчинок завтра дізнається увесь вільний світ! Це ж бо вперше в історії Заходу простий і непримітний чиновник сміливо чхнув на самого генерала! Ах, яка сенсація!..
... Що було далі, Джон Маклоусен мало пам'ятає. Оговтався він лише вранці, коли його економка, місіс Біглі, принесла пачку ранкових газет.
— А я й не думала, що ви такий хоробрий! — вражено хитала вона головою. — Чхнути на самого генерала!.. Ай-ай-ай!..
Джон Маклоусен перелякано розгорнув газети і зблід: на перших сторінках було вміщено фото, на якому було зображено мить, коли він чхає на лисину генерала.
«Сенсація № 1! — гикаючи з переляку, читав Джон. — Чиновник Джон Маклоусен привселюдно чхає на генерала Артура Фостера Джона Спікера. Ось де вона — справжня свобода вільного світу! Рядовий чиновник відважно чхає на генерала і навіть не просить вибачення. Це можливе лише у вільному світі, де справжня демократія, свобода, де всі — і генерал, і простий чиновник — рівні перед законом. Бо тільки вільний світ гарантує чиновнику таку сміливість. Джон Маклоусен, чхнувши на. генеральську лисину, ще раз довів, що на Заході є демократія.
Не встиг Джон дочитати, як у кімнату вбігла перелякана покоївка.
— Там... — тремтіла вона, — репортери... Цілий натовп... Вони вже висаджують двері... Хочуть взяти інтерв'ю... Рятуйтеся, сер!
Двері затріщали з новою силою.
— Лише одне слово!.. — гуло за дверима.
Посірілий Джон, недовго думаючи, відчинив вікно, стрибнув у сад і...