— Ні, — твердо відповів він. — Це просто неможливо.
— Який жаль... — зітхнула вона. І повільно оглянулась.
У кімнаті нікого не було.
Не було і його — ідеального, вимріяного, незвичайного.
Та бог із ним, гірше, що немає і звичайного, земного.
Бодай і з вадами.
— Який жаль, — повторила вона і задумалась... А за вікном все лопотів і лопотів рясний дощ і все так же дзвінко галасували на дощі діти... їй було вже за сорок, але їй ще так хотілося босій побігати під дощем...
ВЕСІЛЛЯ У ДІЇВЦІ
«Шановна тов. редакція!
Звертається до тебе у дуже терміновій справі колишній жених Устин Галаганський, він же поки що єдиний претендент на високий пост законного чоловіка вельмишановної Аглаїди Швидкої, котра мешкає у населеному пункті під назвою Діївка, по вулиці Кам'яній у власному мурованому будинку із семи кімнат.
Що я можу сказати про себе? Якщо, звичайно, самокритично, якщо поклавши руку на серце, то тільки позитивне. Адже ще будучи, як у народі кажуть, парубком, абож каваліром, я всіх глибоко вражав солідною поведінкою і гуманним ставленням до дівчат. Піднявшись вище і ставши з каваліра женихом, я не загордився, як декотрі, а продовжував і далі всіх вражати англійською джентельменністю, або по-нашому, по-простому, різними там культурними викрутасами.
Завдяки своїй нерозбещеній цноті й зразковій скромності я зумів дійти — хоч це було й нелегко! — аж до самого весільного акту.
Але безвідповідальна халатність деяких недбайливих працівників нашої електромережі привела мене до фіаско.
Врочистий ритуал, що називається весіллям, здійснювався у батьків вельмишановної Аглаїди.
Коли гості випили по чарці, то, як і годиться у даній ситуації, почали кричати, що їм — «гірко»!
Оскільки я ще раніше встиг познайомитись на практиці з хвилюючим процесом цілування, а сам шлюбний ритуал здійснював уже втретє, то я з гідністю встав, щоб достойно виконати замовлення гостей, як раптом у цей найвідповідальніший момент починають гаснути лампочки. Спершу вони почервоніли, потім пожовтіли, а тоді враз стало так темно за весільним столом, що один з гостей вирішив скористатися темним моментом і випити на дурняк ще одну, зайву, не запрограмовану чарку.
Я вже здійснив підготовку до здійснення акту цілування (себто витер губи), як моя майбутня теща крикнула:
— Просимо молодих трохи зачекати, я зараз свічку принесу. У нас світло частенько гасне і буває, що надовго.
Але я вирішив не чекати свічок, а почати здійснювати свій обов'язок у пітьмі. І ось в розпалі процесу цілування з'являється моя майбутня теща із запаленими свічками і виявляється... Виявляється, що загалом я цілую достойно, але цілую не свою законну наречену, хазяйку будинку, а одну гостю, котра, на превеликий жаль, не змогла мені в той драматичний момент сказати, хто вона така. Щоправда, я відчув пручання під час хвилюючого акту цілування і навіть стусани під свої ребра, але сприйняв їх за вияв скромності своєї нареченої і продовжував далі виконувати покладену на мене місію.
— Ах, ось ти який... г-голубчику?!. — закричала моя майбутня теща. — Не встигло світло погаснути, як уже до іншої? А такий же поважний на вигляд та лисий, а бач... Вибрала ти собі, дочко, меткого женишка!
Я тоді солідно встав, відкланявся і кажу з благородним тремтінням у голосі:
— Як ви смієте, моя майбутня тов. тещо, так перекручувати мої найчистіші наміри? Хіба я винуватий, що у вас гасне світло? А в мене, може, сліпота куряча! Може, я взагалі нічого у пітьмі не бачу!
— Ха!.. У нього куряча сліпота!.. — єхидно мовила теща. — Сліпий, а чомусь не кинувся цілувати бабу Веклу, що оно сидить і спить, а облапошив молоду гостю!
— Та при чім тут молода? — кажу я обурено. — Хоч ваша дочка й стара, але я тільки її люблю і женюсь зараз на ній не заради вашої домини із семи кімнат, а заради благородного чувства!
— Ах, так я... стара?!! — схоплюється тут вельмишановна моя тов. наречена. — Ну, я тобі зараз... зараз покажу, хто старий!
Показати вона нічого не встигла, бо до мене з кухонним ножем кинувся нервовий чоловік тієї гості, котру я в пітьмі поцілував. У результаті такої наглої агресії я змушений був відступити із Діївки аж у Дніпропетровськ...
Отож, зважаючи на вищесказане, я і прощу тебе, шановна тов. редакція, провести на сторінках своєї газети гостру і принципову дискусію на животрепетну тему: «Чи кохаю я тов. Аглаїду Швидку?» Певний, що більшість читачів відповість на це запитання тільки позитивно. А тому прошу тебе, тов. редакція, після дискусії примусити мою колишню тов. наречену Аглаїду Швидку дограти перерване весілля і цілком добровільно стати моєю законною жоною. Прошу прискорити процес догравання весілля, оскільки мене виселяють з гуртожитку, як такого, що ніде не працює, а жити мені нігде.