Сніг гарний, бо він має один колір, море гарне, бо здається рівною поверхнею, але як море, так і сніг, мають глибину і знають свої якості.
Ходіть твердо й весело, не боячись спіткнутися. Поруч із вами ваші друзі, які допоможуть у разі необхідності. Але не забувайте, що супротивник також стежить за вами, й він знає різницю між твердою рукою й рукою тремтячою. Тому зберігайте напругу, дихайте глибоко, вірте в те, що ви спокійний. І якимсь чудом – із тих, які ми не можемо пояснити, до вас відразу повернеться спокій.
У ту мить, коли ви ухвалюєте рішення й намагаєтеся реалізувати його, спробуйте подумки пройти кожен етап і підготувати свої кроки. Але робіть це без напруги, бо неможливо втримати в голові всі правила. Із розкутим духом, долаючи кожен етап, запам’ятовуйте найважчі хвилини й те, як вам пощастило їх проминути. Це позначиться на вашому тілі, тому будьте уважні!
Тут можна провести аналогію зі стрільбою з лука: багато лучників нарікають на те, що попри багаторічні тренування, вони все ще відчувають, як перед пострілом їхнє серце опановує тривога, рука тремтить і стріла не влучає в ціль. Мистецтво стрільби з лука допомагає нам зробити очевиднішими наші помилки.
У той день, коли ви втратите любов до життя, ваш постріл утратить чіткість і простоту. Ви відчуєте, що вам бракує сил, аби максимально напнути тятиву, і що ви не зможете зігнути лук як годиться.
І коли ви побачите, що цього ранку ваш постріл утратив точність і впевненість, спробуйте зрозуміти, чому так сталося. Це допоможе вам відкрити проблему, яка тривожила вас давно, але досі була прихована.
Ви відкриєте цю проблему, бо ваше тіло постаріло, стало менш елегантним. Змініть позу, розслабте м’язи, що тримають голову прямо, випростайте хребет, підставте груди світові; думаючи про тіло, ви думаєте також про свою душу, й одне допомагає другому.
Нья Шика з Баепенді
Що таке чудо?
Існує багато його визначень: те, що суперечить законам природи, заступництво у хвилини глибокого нещастя, подія, неможлива з погляду науки та інші.
Я маю власне визначення: чудо це те, що наповнює наше серце миром. Іноді воно виражає себе у зціленні від тяжкої хвороби, іноді як реалізоване бажання, немає значення – результатом є, що коли відбувається чудо, ми відчуваємо глибоку вдячність за ласку, яку подарував нам Бог.
Двадцять із лишком років тому, коли я переживав період хіпі, моя сестра запросила мене стати хрещеним батьком її першої доньки. Я з радістю прийняв запрошення, був дуже задоволений, що вона не попросила мене вкоротити волосся (на той час воно було в мене до пояса) й не попросила піднести хрещениці дорогий подарунок (я не мав грошей, щоб його купити).
Дівчинка народилася, після її народження минув рік, а хрестини не відбулися. Я подумав, сестра змінила думку й запитав у неї, що сталося, й вона мені відповіла: «Ти залишаєшся хрещеним батьком дитини. Але я пообіцяла Нья Шиці охрестити дитину в Баепенді, бо вона зробила мені велику послугу».
Я не знав, де воно, те Баепенді, й ніколи не чув, хто така Нья Шика. Період хіпі минув, я став працювати у студії звукозапису, а моя сестра народила ще одну дитину, не охрестивши і її. Зрештою 1978 року було ухвалене рішення і дві родини – її та її колишнього чоловіка – поїхали в Баепенді. Там я дізнався, хто така Нья Шика: вона не мала грошей навіть для власного прогодування, бо протягом тридцятьох років будувала церкву й допомагала вбогим.
Я поїхав туди в дуже бурхливий період свого життя: тоді я вже не вірував у Бога. Чи, якщо сказати точніше, не вважав, що збереження духовного світу мало якесь значення: треба було дбати лише про речі суто матеріальні й про ті практичні результати, яких я міг досягти. Я облишив безумні мрії юності – зокрема й прагнення стати письменником – і не збирався повернутися до ілюзій. Я прийшов до тієї церкви лише для того, щоб виконати свій соціальний обов’язок; у чеканні, коли почнуться хрестини, я прогулявся по околицях і зрештою відвідав убогу хатину Нья Шики, що стояла біля церкви. Дві кімнатки, маленький вівтар з образами кількох святих, і ваза з двома червоними трояндами та однією білою.
Під впливом несподіваного пориву, всупереч усьому, про що я думав у той час, я дав обіцянку: «Якщо одного дня мені пощастить стати письменником, чого я раніше хотів, а тепер не хочу, я повернуся сюди, коли мені виповниться п’ятдесят років і принесу дві червоні й одну білу троянди».
Лише на згадку про хрестини я купив портрет Нья Шики. Коли ми поверталися в Ріо, то потрапили в дорожню пригоду. Автобус вискочив на дорогу переді мною, за якусь частку секунди я встиг повернути кермо, мій шуряк також уникнув зіткнення, але автомобіль, який їхав за нами, зіткнувся з автобусом і вибухнув. Катастрофа забрала життя в кількох людей. Ми з’їхали на узбіччя й не знали, що нам робити. Я поліз у кишеню по сигарету й витяг портрет Нья Шики, нашої заступниці.