НОВИЙ «ЛУГАНСЬКИЙ КЛАН»
Владою в Луганському регіоні на початку 90‑х володіла неформальна бізнес–група комсомольців та представників радянської бюрократії. Але, як і в усій країні, одночасно зароджувався також клас нових бізнесменів — без комуністичного минулого, зате з напівкримінальною репутацією.
У 1990 році першим секретарем міськкому Компартії в Луганську (фактично — мером міста) став Віктор Тихонов — один із засновників луганського комсомольського політичного клану, людина, що зіграла важливу роль в історії регіону. Тихонову на той момент було близько сорока, і за плечима він мав досвід роботи у партійному комітеті (парткомі) на найбільшому підприємстві Луганська — заводі «Луганськтепловоз». У тому ж році Тихонов обрався до Верхової Ради УРСР, де подружився з Леонідом Кучмою. Саме ця специфічна дружба стала фундаментом на перший погляд незрозумілої стійкості «луганських комсомольців» аж до початку конфлікту на Донбасі.
«Ми познайомилися (із Кучмою. — Ред.) ще коли я був секретарем парткому заводу ім. Жовтневої революції (радянська назва «Луганськтепловозу». — Авт.), а він — на Південмаші. Потім ми були депутатами Верховної Ради. […] У парламенті він був не особливо товариським. Але по–справжньому ми познайомилися, коли, вже будучи депутатами, потрапили в одне закордонне відрядження — він уперше виїхав за кордон уже після розпаду Союзу. До цього він, працюючи на Південмаші, був невиїзним. Делегація була досить численною, і він попросив мене підтримати його — він ніколи раніше за кордоном не був, боявся кудись вляпатись. Говорив, що якщо буде робити або говорити щось не те, щоб я стукнув його по нозі, — ми потім жартували, мовляв, вся нога в синцях…» — розповідав Тихонов в інтерв’ю виданню «Остров» у 2008 році.
Інший титан луганської політики — Олександр Єфремов — встиг зробити стрімку кар’єру у комсомолі до розпаду СРСР. Після посади першого секретаря міськкому комсомолу він став секретарем парткому Луганського верстатобудівного заводу імені Леніна, а у 1989 році вже був кандидатом у народні депутати СРСР — йому тоді було 35 років. Після розпаду Радянського Союзу Єфремов пішов у бізнес і будував його саме на своїх політичних зв’язках.
Після заборони Компартії на зорі незалежності мером Луганська став Володимир Пантюхін (пізніше — багаторічний депутат Луганської облради від Партії регіонів та бізнес–партнер Віктора Тихонова). Фактично у Луганській області «комунізм» не закінчився навіть після розпаду СРСР, і при владі після 1991 року залишилися старі кадри.
Та цей летаргічний сон тривав недовго. У 1994 році почалися тектонічні зрушення. Мером Луганська того року став молодий (на момент обрання — 31 рік) місцевий бізнесмен без вищої освіти, проте з хорошими зв’язками у кримінальних колах — Олексій Данілов (станом на листопад 2019 року він є секретарем Ради національної безпеки та оборони України). Данілова пов’язували з найбільш знаним кримінальним авторитетом Луганська — Валерієм Доброславським, також відомим під прізвиськами «Добрик» і «Доброслав», слава якого гриміла по всій області. Доброславський був із бандитів нового покоління, заробив свої гроші вже в пострадянський період і розумів, що отримати реальну владу можна тільки політичним шляхом. В ефірах місцевих телеканалів «Добрик» заявляв про великі амбіції і недвозначно натякав, що збирається брати участь у виборах народних депутатів.
Олексій Данілов, який кинув виклик старим комуністам, був абсолютно новим обличчям у політиці. До сих пір багато хто вважає саме його найуспішнішим мером у новітній історії міста. У період каденції Данілова в Луганську добудували естакаду біля залізничного вокзалу, ляльковий театр, пологовий будинок. І все це в умовах важкої економічної кризи. Підтримували Данілова переважно молоді виборці, котрі не ностальгували за СРСР, хотіли свободи і вірили в успіх ринкових реформ. Для них він був уособленням образу політика нової формації і вигідно вирізнявся на тлі сірої маси колишніх комсомольців та партократів.
Але і скандалів навколо персони молодого мера було теж вдосталь. Данілов особливо не приховував своїх контактів із Доброславським. Крім того, його звинувачували у незаконному вивезенні та у незаконному обміні валюти. Втім, у реаліях 90‑х і перше, і друге не вважалося чимось жахливим і на рейтинг мера особливо не впливало. Данілов не був ідеалістом — він був підприємцем. Показово, що спочатку він був співвласником «Укркомунбанку» Олександра Єфремова, що свідчило про його ділові контакти не тільки з бандитами, а й з «комсомольцями». Данілов мав усі задатки для того, щоб стати одним із провідних політиків не лише в Луганську, а й у всій області та навіть у країні. Його амбіції були дуже масштабними.