Ще більшого резонансу набув курйозний інцидент у Івано–Франківську. Під час візиту Януковича до цього міста студент Дмитро Романюк кинув у прем’єра сире куряче яйце. На цей малозначний епізод навряд чи звернули б увагу, якби дивним чином не повівся сам Янукович. Прем’єр чомусь зробив вигляд, що непритомніє, і театрально впав на руки своїх охоронців на очах у натовпу студентів та журналістів. «Яєчну» історію команда Януковича спробувала видати за спробу замаху, але це тільки посилило негативний ефект. Запис інциденту показав опозиційний «5 канал», і на цьому відео було чітко видно, що в Януковича потрапило саме сире яйце, а не «важкий тупий предмет», як запевняла журналістів прес–секретарка прем’єра Ганна Герман. Зрозуміло, цей випадок також не додав популярності кандидату від влади.
Щоб домогтися перемоги в таких умовах, прем’єру потрібна була максимальна явка в Донбасі. А для цього штабу Януковича доводилося вигадувати все нові і нові жахи. Людей почали лякати громадянською війною, яка начебто мала початися в разі перемоги Віктора Ющенка. З’явилися повідомлення про те, що Ющенко нібито готує на західній Україні озброєних бойовиків для захоплення влади та «умиротворення» Донбасу.
Головним «помаранчевим» жупелом провладна преса призначила проющенківську організацію «Пора», членів якої зображували кровожерними націоналістами та відмороженими радикалами. «Порі» приписували підготовку збройного перевороту та звинувачували організацію в тому, що вона фінансується з США.
Перед першим туром президентських виборів на вулицях міст Донбасу з’явилися листівки, у яких Віктор Ющенко в образі Дядька Сема запитував: «А ти готовий до громадянської війни?». Наполегливо співав про війну російський співак Йосип Кобзон, що підтримував Януковича. Кліп на його пісню «Если не будет гражданской войны» постійно крутили по телевізору напередодні голосування. Усі ці похмурі пророцтва більшою мірою нагадували не застереження, а шантаж. Меседж команди Януковича легко читався між рядків: «Якщо ми програємо — буде громадянська війна».
Незважаючи на всі зусилля штабу Януковича, у першому турі президентських виборів Донецька область показала не дуже високу явку. За цим показником вона опинилася лише на шостому місці серед українських регіонів. А ось виборці у західних областях, де мав підтримку Ющенко, виявилися більш свідомими. Цю обставину штаб Януковича знову спробував використовувати для нагнітання міжрегіонального протистояння та підбурювання Сходу проти Заходу. «Не можна дозволяти Західній Україні вирішувати долю Донбасу, потрібно показати їй «донецький характер», — приблизно таким був лейтмотив донецької та луганської преси У ті дні.
Яскравий зразок такого розпалювання — стаття «Не підведемо Донбас», яка була надрукована в газеті «Донецкий кряж» (№ 42 від 19–25 листопада 2004 року).
«Результат виборів прямо стосується кожного з нас. Давайте згадаємо недавню історію — початок та середину дев’яностих. Коли Донбас працював, як проклятий, а весь прибуток забирав собі Київ і потім, як «малинівський» Попандопуло, ділив зароблене регіонами: це тобі, Донбасе, це — мені, це знову мені, це знову мені, мені, мені. Подібна політика припинилася тільки після того, як на Донбасі було створено потужну економіко–політичну еліту, яка зуміла зарекомендувати себе настільки добре, що зараз цілком реально претендує на лідерство в масштабі всієї України та ще має у себе за спиною підтримку половини країни. І ось у такій ситуації, коли абсолютно кожен голос на рахунку, чверть наших земляків залишилися вдома. Донецька область в Україні — лише шоста за явкою на виборчі дільниці. Свідомішими за нас виявилися Тернопільська, Волинська, Рівненська, Львівська та Сумська області. Закономірність бачите? Чотири з цих областей розташовані на Заході України. І поки частина наших земляків безтурботно відпочиває, там за нас вирішують, яким буде наше майбутнє», — говорилося в публікації.
Тут в одному абзаці можна побачити одразу кілька маніпулятивних тез, що активно використовувалися командою Януковича. По–перше, це вже набридле твердження про те, що «Донбас працював, а прибуток забирав Київ», яке використовувалося донбаськими сепаратистами–федералістами ще на початку 1990‑х. По–друге, легенда про «міцних господарників» — економіко–політичну еліту Донбасу, яка зуміла «себе добре зарекомендувати». І по–третє — спроба зіграти на ураженому почутті містечкового патріотизму: «За нас вирішують западенці».