Кейс Звягільського і визначив формат взаємин «донецьких» із Києвом на довгі роки. У 1993 році регіональна еліта Донбасу переконалася, що шантаж столиці сепаратизмом — дієвий спосіб отримати владу. Одним лише страйком справа не обмежилася. Пристрасті вирували весь 1993‑й. Місцева еліта й надалі говорила про федералізацію і не залишала спроб у тій чи іншій формі виторгувати у Києва автономію. Восени 1993 року у донецькій пресі замиготіла абревіатура РЕС, яка означала «регіональне економічне самоврядування».
Журналіст Олександр Пєхотін у 2005 році так описував ці події у своїй статті для донецького сайту «Остров»:
«На початку жовтня 1993 […] було ухвалено рішення про те, що шахтарі гарантують облраді підтримку в реалізації основних положень РЕС. У разі опору центру донецьким ініціативам шахтарі обіцяли вдатися, в тому числі, і до крайніх заходів: припинення відвантаження за межі області продукції, що випускається за держзамовленням, блокування банківських рахунків, пікетування транспортних магістралей. І, як писала газета «Город», «відкидаючи геть усі підозри щодо сепаратизму, шахтарі не приховують, що розглядають РЕС як першу сходинку до федеративно–земельного устрою України».
Досить радикальні заклики озвучували й керівники деяких донецьких підприємств. Наприклад, директор шахтоуправління «Донбас» Юрій Баранов на нараді представників вугільної галузі закликав створювати революційні штаби та збройні сили для відстоювання ідеї регіональної самостійності. Однак момент було втрачено. Після закінчення шахтарського страйку погрози, що лунали з Донецька, вже не виглядали настільки небезпечними. Крім того, наближалися вибори, і у «донецьких» з’явилися інші турботи.
Проте 27 березня 1994 р. донецьким та луганським елітам усе ж вдалося провести перший сепаратистський референдум, який отримав назву «дорадче опитування громадської думки» і у підсумку ні на що не вплинув. У місцевих газетах про нього написали лише короткі повідомлення. Жителів Донеччини опитували, чи згодні вони на федеративну перебудову України, надання російській мові статусу державної та тіснішу інтеграцію України до СНД. За всіма питаннями більшість людей, що брали участь у голосуванні, висловилися позитивно.
«У голосуванні з питання «Чи згодні ви з тим, щоб Конституція України закріпила федеративно–земельний устрій України?» брали участь 2 795 221 осіб. «Так» відповіли
2 227 538, «Ні» — 419 794. Недійсних бюлетенів — 147 889.
На питання «Чи згодні ви з тим, щоб Конституція України закріпила функціонування російської мови в якості державної мови України поряд із державною українською мовою?» з 2 788 802 тих, хто голосував, «Так» сказали 2 430 821 і «Ні» — 238 017. Недійсних бюлетенів — 119 964.
У голосуванні з питання «Чи згодні ви з тим, щоб на території Донецької області мовою роботи, діловодства і документації, а також освіти і науки була російська мова поряд з українською?» з 2 793 806 громадян «Так» відповіли 2 455 949 і «Ні» — 191791. Недійсних бюлетенів — 116 068.
На питання «Ви за підписання Статуту СНД, повноправну участь України в економічному союзі, у Міжпарламентській асамблеї держав СНД?» із 2 797 424 тих, хто голосував, «Так» сказали 2 481 981 особа, «Ні» — 190 907. Недійсних бюлетенів — 124 536», — розповідала про підсумки опитування 1 квітня 1994 року газета «Вечерний Донецк».
Аналогічне опитування проводилося і на Луганщині. Там, за офіційними даними, участь у ньому взяли 1558 173 особи із 2 085 764 громадян, внесених до списків для голосування, що склало 74,7%. На відміну від Донеччини, на Луганщині було відсутнє питання щодо федеративного устрою країни. Проте на кожне з трьох інших питань позитивно відповіли близько 90% громадян із тих, що взяли участь в опитуванні. Наскільки чесними були результати тих опитувань? Чи відображали вони справжню картину, чи були намальовані «зі стелі»? Сьогодні дати відповідь на це питання вже важко. У будь–якому разі жодних наслідків референдуми не мали. Щоправда, через сім місяців, 27 жовтня 1994 року Луганська обласна рада все ж ухвалила рішення про регіональну двомовність. Але це зовсім не завадило місцевим політикам і далі спекулювати на мовному питанні.