У новому тисячолітті з’явився парадокс: у людей підвищилася якість життя, але водночас вони перебувають у постійному стресі, беручись за таку кількість справ, з якою не в змозі впоратися. І тяжко нести, і шкода кинути. Надлишок варіантів і можливостей спричинює тиск щодо вибору та ухвалення рішень. І більшість людей почуваються розчарованими та розгубленими, оскільки не можуть поліпшити цю ситуацію.
Головним фактором накопичення стресу є те, що природа нашої роботи змінюється більше і швидше, ніж наша до неї підготовка та здатність її виконувати. Лише за другу половину XX століття те, що називалося «роботою», в індустріалізованому світі трансформувалося від конвеєрного «зробив — передай далі» виду діяльності в те, що пізніше Пітер Друкер точно охарактеризував як «інтелектуальна робота».
Раніше праця була очевидною. Потрібно було орати ниви, працювати на верстатах, запаковувати коробки, доїти корів, надсилати бандеролі. Ви знали, яку роботу слід виконати, — ви її бачили. І було зрозуміло, коли роботу закінчено. Підвищити продуктивність означало зробити робочий процес ефективнішим, тобто працювати важче або довше.
Майже кожен проект можна виконати краще, і нині доступне величезне розмаїття інформації, як цього досягти.
Майже всі люди, яких я знаю, намагаються впоратися одночасно з десятком справ або прагнуть поліпшити стільки ж ситуацій, і навіть якби вони цим займалися до кінця своїх днів, вони б не довели ці речі до ідеалу. Ви напевне стикаєтеся з такою ж дилемою. Наскільки краще можна було організувати ту конференцію? Чи могли бути ефективнішими навчальна програма, компенсаційний пакет ваших топ-менеджерів? Чи могли б ви ефективніше стежити за навчанням своїх дітей? Наскільки читабельним буде блог, який ви пишете? Чи досягла потрібної мотивації робоча нарада, яку ви провели? Як зміцнити власне здоров’я? Наскільки функціональною є реорганізація вашого відділу? І останнє запитання: яка саме інформація допомогла б вам реалізувати ці проекти «краще»? Відповідь: нескінченна кількість інформації, легкодоступної, хоча би потенційно, завдяки інтернету.
З другого боку, відсутність меж створює більше роботи для кожного. В багатьох організаціях сьогодні необхідні спілкування між підрозділами, їхня кооперація. На роботі ми вже не можемо бути наодинці, у своїй вежі, і не можемо не читати копії електронного листування з відділів маркетингу, управління персоналом або спеціально створеного для залагодження-певної-проблеми комітету. Додайте до цього дедалі інтенсивніше спілкування з родиною та друзями в міру того, як між вами зникає відстань, ба навіть з літніми батьками, які для підтримання зв’язку вже теж послуговуються інтернетом і смартфонами.
Сучасні комунікаційні технології в рази збільшили наші зобов’язання в житті. У другій декаді цього століття ми дедалі частіше непокоїмося через синдром «постійно бути на зв’язку», посилений глобалізацією («половина моєї команди живе в Гонконгу й ще одна важлива людина — в Естонії»), віртуальною роботою, спілкуванням за будь-яких обставин. Зважайте також на завзяте користування кишеньковими та наручними ґаджетами з продуктивністю більшою, ніж у цілої кімнати комп’ютерів 1975 року.
Тож сьогодні розмитими та невизначеними є не лише робота і межі її усвідомлення, а й час і простір, у яких ми можемо (а часто мусимо) виконувати цю роботу, сукупно з доступною та значущою для нашого життя інформацією, обсяги якої невпинно зростають.
Зруйновані рамки наших робочих проектів самі по собі є вже достатнім випробуванням. А додайте ще той факт, що постійно змінюється визначення роботи загалом, як і наші зобов’язання та інтереси у широкому життєвому загалі.
За останні 72 години більшість з нас отримали стільки інформації, яка може зумовити зміни, створення нових проектів або перегляд пріоритетів, скільки наші батьки отримували за місяць, а може, й за рік.
На семінарах я часто запитую, чи є такі, хто виконує тільки те, для чого його найняли, і чи у багатьох останніми роками життя не зазнало значних змін. Руки піднімають лише зрідка. Навіть за умови аморфної зайнятості без чітких меж, якщо вам випаде шанс міцно триматися за конкретну роботу тривалий час, ви зможете визначити, скільки і на якому рівні працювати для збереження здорового глузду. А якщо вам ще й поталанить і в житті не траплятиметься жодних потрясінь — переїздів, змін у стосунках, проблем зі здоров’ям чи в побуті у вас або ваших близьких, фінансових сюрпризів, мотиваційних програм з новими можливостями, нав’язаних трансформацій у кар’єрі, — ви створите ритм і систему роботи, які уможливлять для вас дещо розслаблену стабільність.
Але така розкіш доступна небагатьом, і на це є три причини.
1. Більшість організацій перебуває у режимі постійних змін усього: цілей, товарів, партнерів, споживачів, ринків, технологій, власників. Це неминуче веде до реорганізації структур, форм, ролей і перегляду відповідальності.
Ми ніколи не будемо повністю готові до всього нового. Нам потрібно пристосовуватися, а кожне пристосування спричинює кризу в самооцінці. Ми маємо долати випробування, підтверджувати самих себе. Щоб сприймати радикальні зміни без внутрішнього тремтіння, потрібна неабияка впевненість у собі.
2. Середньостатистичний професіонал сьогодні як ніколи схожий на вільнонайманого агента, оскільки змінює посади так само часто, як колись його батьки змінювали роботу. Навіть сорока- і п’ятдесятирічні дотримуються стандартів постійного фахового зростання. Вони ставлять за мету відповідати тенденції: в усьому «розвивати фахівців, управлінців і топ-менеджерів», інакше кажучи, вони не збираються довго обіймати ту саму посаду[5].
3. Відносна швидкість змін у культурі, стилі життя і технологіях часто зумовлює необхідність більше контролювати особисте життя. Раптово виникають потреби доглядати за старенькими батьками, допомагати дітям, які втратили роботу звикати до разючої зміни, на яку пішла ваша друга половинка, або ж з’являються неочікувані проблеми зі здоров’ям... Усе це, здається, трапляється частіше і спричинює серйозніші наслідки, ніж бувало колись.
Нині все здається незрозумілим: приміром, що робити в офісі, вдома, в літаку в машині, в кав’ярні неподалік, на вихідних, у понеділок зранку, якщо прокинувся о третій ночі, у «відпустці». І постає питання: яких саме зусиль і скільки слід докласти, щоби виконати все це добре. У відповідь на велетенські обсяги зовнішньої інформації та контактів ми генеруємо рівнозначно великі потоки ідей і компромісів з іншими та з самими собою. Ми не готові до такої кількості зовнішніх і внутрішніх зобов’язань і подразників.
У цьому високотехнологічному, обплутаному дротами світі немає нічого нового, крім частоти змін. Коли темпи змін у житті й роботі були значно повільнішими, люди встигали звикнути до неминучого дискомфорту від чогось нового і могли певний час жити у відносній стабільності. Сучасний світ не дарує нам такої розкоші, як тайм-аути. Він змінюється і в той час, коли ви читаєте цю книжку. І якщо під час читання вас відволікали думки про якісь інші справи, які ви маєте зробити, або вам кортіло перевірити електронну пошту (раптом надійшло щось варте уваги), це є проявами синдрому «хочу все встигати».
Ні стандартна освіта, ні традиційні моделі тайм-менеджменту, ні безліч доступних цифрових і паперових органайзерів не працюють за нових вимог, що постають перед нами. Якщо ви намагалися користуватися якимось з цих інструментів, то з’ясували, що вони малозначущі перед тією швидкістю, складнощами та мінливими пріоритетами, з якими ви працюєте. Можливість концентруватися, розслаблятися і тримати все під контролем у цей плідний, але невгамовний і часто невпорядкований час, потребує нових способів мислення і праці. Щоб дістатися висот, необхідні нові методи, технології та робочі навички.
5
Світова фінансова криза 2008 року додала невпевненості у завтрашньому дні й змусила багатьох людей продовжувати працювати після досягнення пенсійного віку, часто шукаючи інші способи заробітку.