Усе у цій розмові було б правдою в певному сенсі, однак неправдивим щодо нашого досвіду з іншого боку. Я чудово знаю, що зараз 1978-ий рік і президентом є Джиммі Картер, і що я живу в Санта-Ані, Каліфорнія, у Сполучених Штатах. Я навіть знаю, як дістатися від моєї квартири до Діснейленду, я б навіть сказав, що я ніяк не можу про це забути. І, звісно ж, Діснейленд не існував у часи апостола Павла.
Отже, якщо я змушу себе поводитися раціонально та розсудливо і таке інше, я змушений буду визнати, що існування Діснейленду (який, як я знаю, є реальним) доводить, що ми не живемо в Юдеї в 50-му році нашої ери. Я просто не можу собі уявити апостола Павла, який вертиться в гігантських чашках, поки пише своє перше послання до Коринтян, а паризьке телебачення знімає його на плівку. Апостол Павло ніколи б і близько не підійшов до Діснейленду. Лише діти, туристи та совєтські високопосадовці, які приїхали з візитом у США, ходять до Диснейленду. Апостоли цього не роблять.
Однак якимось чином, біблійний матеріал прокрався в моє несвідоме й прослизнув у мій роман, і знову ж таки з якоїсь причини я пережив у 1978 році сцену, яку я описав ще в 1970-му. Я намагаюсь сказати таке: існує внутрішня причина, принаймні в одному з моїх романів, що інша реальність, незмінна реальність, а саме та, про яку підозрювали Парменід та Платон, лежить в основі видимого феноменального світу змін, і якимось чином, у якийсь спосіб, самі того не очікуючи, ми можемо проникнути в неї. Або радше таємничий Дух може нас із нею звести, якщо він бажає, щоб ми бачили цей незмінний інший ландшафт. Минає час, минають тисячі років, однак у той же час, як ми бачимо цей сучасний світ, світ древності, біблійний світ ховається за ним, він усе ще там і все ще реальний. І так во віки віків.
Чи варто мені йти до кінця і розповісти вам решту цієї дивної історії? Саме так я і зроблю, адже я зайшов уже так далеко. Мій роман «Лийтесь, сльози», – сказав поліцейський» вийшов у видавництві Doubleday в лютому 1974-го року. Через тиждень після його виходу мені вирвали два зуби мудрості, вколовши пентасол натрію. Пізніше того дня в мене почались сильні болі. Моя дружина зателефонувала дантисту-хірургу, а він передзвонив в аптеку. Через півгодини у двері постукали: кур’єр з аптеки привіз знеболювальні. Хоча в мене була кровотеча, і я був хворим та ослабленим, я відчув потребу самому відчинити двері. Коли я відчинив двері, переді мною стояла молода жінка, на якій було сяюче золоте намисто, у центрі якого виблискувала рибина. З якоїсь причини мене загіпнотизувала ця лискуча золота рибина. Я забув про свій біль, про ліки, забув навіть, що переді мною стояла дівчина. Я просто витріщався на знак риби.
«Що це означає?» – запитав я її.
Дівчина торкнулася сяючої золотої рибки рукою і відказала: «Такий знак носили ранні християни». Після цього вона вручила мені пакунок із ліками.
У цю ж мить, поки я витріщався на знак риби і слухав її слова, я раптово пережив те, що, як я пізніше довідався, називається anamnesis – це грецький термін, який, буквально означає «втрата забуття». Я згадав, хто я і де я був. За якусь мить, я і оком не встиг зморгнути, як воно все повернулося до мене. І я не лише міг пригадати все це, але й міг це бачити. Дівчина була таємною християнкою, і я також. Ми жили в страху, що римляни нас викриють. Ми змушені були спілкуватися за допомогою таємних знаків. Вона щойно мені це повідомила, і це було правдою.
На якусь мить, хоча в це й важко повірити або пояснити, я побачив, як на горизонті танули далекі, схожі на в’язницю обриси ненависного Риму. Але, що значно важливіше, я пригадав Ісуса, який ще так недавно був із нами і який тимчасово нас покинув, але незабаром повернеться. Мене охопила радість. Ми таємно готувалися, щоб привітати його, коли він повернеться. Він покинув нас ненадовго. Але римляни цього не знали. Вони думали, що він мертвий, мертвий назавжди. Це було нашою великою таємницею, нашим радісним знанням. Попри все Христос мав повернутися, і наше блаженство та очікування були безмежними.
Хіба не дивно, що ця загадкова подія, це повернення втраченої пам’яті, трапилося всього через тиждень після виходу «Лийтесь, сльози», – сказав поліцейський»? І саме в «Лийтесь сльози…» міститься повторення характерів та подій із «Книги діянь», дії якої відбуваються в цілком певний момент часу – одразу по смерті Ісуса та його воскресінню – яке, як я згадав завдяки знаку золотої рибки, щойно відбулося.