Але що подіяти, коли перші люди, як і ті бунтівні ангели, не витримали домови. Їм забаглося самим собі визначати дорогу до щастя, вони замало вірили Божим обіцянкам, взяли та й переступили Божу заповідь - вкусили плід з дерева пізнання добра і зла.
Ти уже розумієш, Серденько моє, що будь-яке пізнання мимо Бога, без Бога, поза Його благословенням, баламутить людину.
Бог бачив, що то диявол намовив Адама й Еву на зле. І Він не засудив людей до пекла, як збурених ангелів. Але вже люди не стали Божими дітьми, втратили безсмерття, рай, інші дари. І після вигнання Адама та Еви з раю, і після потопу люди зривали Божу з ними домову, кривдили свого Творця, гнівили Його непослухом. Та все ж Всевишній пощадив людей - дав нам вибір. Кожен з нас має право піти дорогою, що веде до Бога чи іншою - до диявола. Бог пригрозив спокусникові, який хотів зруйнувати проект Творця Небесного щодо всього людського роду, - сказав сатані: "ІЯ покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її: Воно зітре тобі голову...". (Буття, 3:15)
Цією жінкою Бог вбачав Пречисту Діву Марію, другу Еву, а Її потомок - це Ісус Христос, другий Адам, що знищить силу диявола.
Що б діяли бідні люди, якби Бог не змилосердився над ними і не дав надії, що з Евиного роду з'явиться колись незанапащена первородним гріхом жінка, яка спричиниться до викупу великої провини людей перед Богом та до повернення втраченого щастя.
Тяжко заплатили Адам і Ева за свій непослух Божій волі, гірко зносили втрату Божої благодаті, але, каючися, передали своїм потомкам Господню благовість, що Спаситель світу народиться від жінки.
Твоя сестричка, Любавонько, вивчає сходознавство в університеті, і вона Тобі може потвердити із вивчення історії народів Сходу, що в Японії, в Індії і на Тібеті (а власне на Сході була колиска народів) спервовіку передавалися повір'я, що божок Фо народиться з святої жінки. Китайський цар Гоанг - син небес, мав бути зачатий в лоні жінки від блискавки й спасти людей. Цар Яо, що правив під час потопу і був засновником першої хінської династії і цар Ю мали народитися чудом від святої жінки. Будду народить дівиця Мга-Магая. А сіамський божок Соммоноходом має воплотитися з діви від сонячного променя. Так само брамани вірять, що спаситель світу народиться з чистої діви.
Так що, Серденько моє, легендарні повір'я старовинних народів через багато-багато тисячоліть несли людям Божу благовість, передану нашим праотцям Адамові й Еві.
І біблійні пророки за десятки століть до народження Спасителя роду людського - Ісуса Христа передбачили Його Воплочення з невинної Діви - неторкнутої первородним гріхом.
Така з усіх жінок на землі була насправді тільки Вона одна. Правильно, Серденько моє, це Пречиста Діва Марія - Богородиця або ще - Міст межи Богом і людьми.
Розбійник
Три мудреці зі сходу поспішили поклонитися Новонародженому Ісусові. Вони прийшли в Єрусалим і спитали:
- Де Цар Юдейський, що оце народився? Бо ми бачили Його зорю на сході і прийшли поклонитися.
Від цих слів стривожився цар Ірод-правитель Юдеї. Збирає всіх первосвящеників і книжників та й питає, де Христос народився.
- У Вифлеємі, бо так написано пророком.
- Ідіть та розпитайтеся пильно про Дитя, і коли найдете, сповістіть мені, щоб і я пішов Йому вклонитись - сказав Ірод мудрецям на прощання.
Пустилися мудреці в дорогу. Зоря, що бачили її на сході, вела їх, аж стала і засіяла на землю. Увійшли усі три з поклоном і дарами до убогої хатини й упали ниць перед Немовлям і Марією - Матір'ю Його та віддали золото, ладан і миро, що було на ті часи найбільшими коштовностями.
Велика благодать упала на них, і мудреці почули уві сні попередження Ангела не повертати до Ірода. Так вони і вирушили у свій край іншою дорогою.
Свята Родина була така убога, як ніхто. Для потомків царя Давида - Йосифа і Марі не знайшлося найменшого куточка у заїздах, коли вони прибули до Вифлеєму на царський перепис населення. Тому вони й заночували на полонині у пастушій стаєньці, і Марія поклала Новонародженого в ясла на недоїдене волом сіно. Для Бога-Спасителя роду людського не знайшлося у людей будь-якого ліпшого притулку.
Але Свята Родина була яка забідна, така й защаслива. Йосиф побожно дивився на Марію, на свою Непорочну Обручницю, на Її неземну красу, оповиту невинністю і небесним сіянням, на її Сина - свого тепер Сина й водночас Божого Сина, і не йняв віри, що він, давши колись обіт назорея-дівственника, тепер має опікувати, виховувати самого Бога... Йому була і страшно, і радісно, глибокі почуття вирували, перетворюючи Йосифове серце в бентежне море, сонячне й тривожне. Йому, притомленому, все це переходило в сон, і зливалася дійсність з дивним видивом, аж те видиво постало перед ним Ангелом Господнім. Він сказав:
- Встань, візьми Дитя, Його Матір і тікайте до Єгипту, перебудьте там, доки я тобі не скажу, бо Ірод розшукуватиме Дитя, щоб убити його.
Схопився чоловік без роздумувань, став будити Марію, що чуйно спала коло Новонародженого. Намагається говорити спокійно, аби не стривожити молодої Матері-годувальниці.
Марія сприймає голову родина, як належить. Вона вся у волі Божій. Нашвидку одягає Дитинку, збирає найнеобхідніші речі, Йосиф також складає те, що найбільш конечне - і все зав’язує в клунок. Марія вдячна Богові за опіку Сина, але серце Її защеміло - згадала слова, мовлені Їй у храмі Праведним Симеоном: "Тобі Самій меч прошиє душу". Мудреці визнали Її Сина Царем царів, Владикою владик, а тієї ночі вони мусять тікати в далеку чужину як найтяжчі злочинці.
Серед ночі непомітно, в Божій опіці, Свята Родина покидає Давидове місто. Марія несе найдорожче - Дитину, Йосиф - небагаті пожитки у клунку. Просять Господа, щоби післав їм Ангела-Хоронителя, бо попереду важка путь у п'ятдесят днів через Арабську пустелю - аж до місця, де нині місто Каїр. Йосиф витривалий і сильний, але ж Вона після пологів, та й Дитя маленьке...
Що чатує на них продовж подорожі? Розбійники? Дикі звірі? Ворожі народи? Скільки небезпек постигне їх у дорозі? Дощі, вітер, піски, спека, холод... Як усе це витримати з крихітним Немовлям? Але вони все готові витерпіти, все знести задля порятунку Ісуса.
Не одну ніч провела Свята родина під голим небом. Йосиф не раз нахильці стояв над Матір'ю і Сином, він затуляв широкими раменами теслі вітер і дощ - нехай спочинуть, бо вдосвіта йти і йти...
Та ось якось під захід сонця доходять до намету. Це щастя - на безлюдді натрапити намет. Переповити, а може вдасться і скупати Дитинку, виснажену тяжкою подорожжю. Випрати пеленочки, пересушити і полатати вбрання. Невже це сьогодні буде?!
Назустріч виходить господар. Яке в нього страшне обличчя! Перекривлений рот, захланні, злі очі. Він от-от виллє на некликаних гостей свій жовч, купу образ, вилає і прожене, а, може, і скривдить, а чому й ні? - у них он якісь пожитки. Та ні, в молоденької і такої змарнілої жінки малесенький згорточок на руках - Він плаче, і хиже серце пустельника м'якне.