Він обтрусив зі Штруберта порох і по-панібратськи обійняв його за плече. Коли Штруберт заскочив на бричку і привітався з Ельзою, Якоб додав:
— Маєш дзвонити, як на Страшний Суд.
— Звідки ж мені знати, як дзвонять на Страшний Суд?
— Я певен, що знаєш.
Серед тиші мирного, затишного суботнього вечора залунав дзвін на грозу. Люди висипали на вулички й шукали скрізь на небі й на землі ознак нової небезпеки. Коли так нічого й не зауважили, — а дзвін бив усе швидше й наполегливіше, — селяни купками і поодинці рушили до церкви. Там на них уже чекав Якоб, стоячи на бричці з широко розставленими ногами.
В одній руці він тримав віжки, другою вперся у бік. Коли всі зібралися і обступили бричку, Якоб дав замковому знак перестати. Однак минуло ще трохи часу, поки збурені люди вгомонилися і стало виразно чутно Якобів голос.
— Браття і сестри, звертаюся так до вас, хоч і не маю особливих братерських почуттів, так само, як і ви до мене. Всі ви знаєте, хто я такий. Ви доволі відводили очі, щоб не знати цього достеменно. Я той, хто прийшов сюди півтора роки тому в найлютішу бурю, яку тут пам'ятають, і знайшов притулок у Непера. Я також той, хто ось уже майже два роки працює в Обертинів, ви й це знаєте. Надто часто ви плювалися, коли бачили нас разом. Але я не злопам'ятний. Просто дивуюся, що ви за люди такі, що дали згоріти вщент двору бідної жінки та її батька…
— Бідної? Ніяка вона не бідна, — перебив його хтось.
— Що дали згоріти двору бідної жінки та її батька, — повторив Якоб з притиском на кожному слові, — не допомігши, як то велить наш обов'язок ще з часів наших предків, що тут колись оселилися. Тільки Непер прийшов і ще кілька. А все чому? А тому, що одна з вас наважилася підняти голову з багна. З багна, в якому ви так радо бабраєтеся.
Мати підводила голову все вище і з усе більшим захватом дивилася на мого майбутнього батька.
— Вона не погодилася на таке життя і, так само як я, вирушила з дому на пошуки чогось кращого. Лише тому, що в неї більше відваги, ніж у вас, чоловіків, разом узятих, ви зневажаєте її. Але тепер цьому край, бо я прийшов сказати вам, що віднині я новий Обертин. Обертини повернулися, і вам доведеться рахуватися з нами. Я можу прожити й без вас, але ліпше з вами. Та я нікому не дозволю стати мені на дорозі, хай навіть на думку таке не спадає нікому.
— А сам ти хто такий? Ми нічого про тебе не знаємо. Звідкіля ти взявся? — спитав хтось із натовпу.
— Не важливо, звідки я. Важливо, що тепер я тут.
Батько задоволено сів коло матері. Мовчки натовп розступився і утворив коридор, яким бричка поїхала геть.
— Це було прекрасно! — прошепотіла мати батькові. Вона схопила його за руку.
— Знаю, — відповів він.
Того вечора мене, здається, і зачали. Через сім місяців я з'явився на світ. Я, Якоб, але Jacob через «с», а не «k».
Розділ 2
Він запав у сон, як інші — в смерть. Він і сам їх нерідко туди посилав, без зайвих роздумів і найменших вагань. То було мистецтво війни, і в ньому він був неперевершений. У шведській армії 1635-го, на вісімнадцятому році після початку Великої Війни, не було іншого такого, як він.
Коли цісарські драгуни й піхота з ревом кидалися на них в атаку, а новачки, часом ще майже діти, здригались від жаху, він незворушно забивав у землю рогачку. Набивав у цівку мушкета чорний порох, закладав свинцеву кулю — і чекав. На протилежному пагорбі здіймався дим, за коротку мить гримів гарматний постріл, і ядра зі знайомим, зимним сичанням падали далеко попереду або позаду них. А іноді й поміж них, вириваючи діри в солдатській гущі. Він усе ще вичікував, хіба що пітніли долоні й пересихало в роті.
Тоді вже у відповідь били свої гармаші, а з флангів назустріч ворогові виступала кіннота. Пікінери наставляли свої списи, прикриваючи мушкетерів, і наставала та коротка мить спокою, коли всі вони, змушені жити й вмирати поодинці, дихали, немов одне тіло. Єдине тіло з обдертих, здичавілих, понівечених чоловіків, готове нищити або бути знищеним. І Каспар, перший Обертин, також обдертий, здичавілий і понівечений, був одним із них.
Цісарські наближалися. Там, де їх не вдалося стримати, вони стрімко наближались до нього та його побратимів, якщо зграю поназбираних де доведеться найманців узагалі можна назвати побратимами. Багато з них були вбивцями, вуличними розбійниками, мародерами. Коли не треба було боятися ворога, слід було остерігатися друга.