Ця піч давала також тепло, а оскільки ніде не було ні витягу, ні комина, то дим збирався просто в приміщенні, мішаючись із випарами Раміниних варив. Ці вичади — разом із запахом мила, яке вона робила в сусідній кімнаті — витворювали пряну суміш з цибулі, дров, поту й лою. Запах, який мені не був неприємний і подобався більше за наш домашній.
Моїм очам треба було трохи часу, щоб звикнути до цієї мішанки з темряви й випарів. Я сподівався застати Раміну на тапчані під вікном, де вона завжди приймала мене, так ніби в часі між відвідинами взагалі не рушала з місця. І все ж — від відвідин до відвідин вона гладшала так помітно, що її безформне, роздуте тіло вже ледве вміщалося на тапчані, залишаючи мені лише невеличкий куточок.
Але її там не виявилося. Вона була в сусідній кімнатці, звідкіля долинали якісь дивні звуки, так ніби вона там складала щось стосами і пересувала взад-вперед. Сарело поклав мішок біля печі і вийшов. Знадвору долинало лише рівномірне, наполегливе вжикання заліза. Я знав, що Сарело присів навпочіпки під стіною і гострить нові або зібрані від замовників ножі. Що час від часу він зупиняється, проводячи великим пальцем по лезу. Він був такий вдатний гострій, що в нього ніколи не переводилося роботи.
Двері до другої кімнати, яку Раміна постійно тримала під ключем, цього разу стояли широко розчахнуті. Я зацікавлено підійшов і вже хотів ступити на поріг та зазирнути досередини, коли її велетенське тіло перепинило мені шлях. Тіло, що часто здавалося мені м'якою подушкою, до якої я міг притулитися і втопитися в його численних складках, тепер вельми грубо змусило мене відступити.
Коли я отак тулився до Раміминого товщу, то дихав із нею в одному ритмі, її теплий живіт здіймався і опускався, а разом з ним і моя голова. Нерідко мене переповнювали таке умиротворення і спокій, що я засинав. Мама казала, що після народження Сарело Раміна розбухла, як дріжджове тісто. Коли її тіло спорожніло, вона стала набивати його несамовитими кількостями їжі.
Вона напихала в себе стільки, що вже за кілька років ледве протискалася в двері. Тоді вона вирішила взагалі не виходити з дому, крім тих випадків, коли треба було доглядати за мною, а поза тим в селі її ніхто ніколи не бачив. Мама навіть припускала, що вона пожирає той лій, який ми їй давали, бо ніхто ніколи не бачив виготовлених нею мил.
Раміна замкнула двері і поклала ключ до кишені.
— Щось ти пізно нині, Якобе, я вже гадала, ти не прийдеш.
— А що ти там ховаєш? — спитав я.
Її ляпас впав без попередження. Я встиг лиш побачити, як колихнулася плоть її занесеної руки і тут таки опустилася, а моя щока одразу запалала. Я зрозумів, що поставив те єдине питання, якого ставити не смів. На яке в мене не було права.
Я був готовий до гіршого, але вона мовчки підійшла до печі, тицьнула носаком міх, так ніби хотіла пересвідчитись, що він не порожній, а тоді посунула до тапчана. Вона опустилася на нього з таким кряхтінням і стогоном, ніби то коштувало їй надлюдських зусиль. Поторочені панчохи теліпалися на її товстелезних литках, схожих на шинки, що висіли в нашій вудильні.
Здавалося, вона забула про мене, і я вже збирався піти, коли вона простягнула руку, попросила відчинити вікно і сісти біля неї.
Щоразу було одне й те саме. Ми сиділи занизько, тож нічого, крім клаптика неба, більше не бачили. Вона так занурилась у тапчан, який з роками під її вагою провалився, що нагадувала мені занесений на мілину корабель. Дихала вона голосно, так ніби повітря, що проникало в неї, лише з трудом прокладало собі шлях до її легень.
Раміна схопила мене за зап'ястя і притягла до себе, а тоді, мов лещатами, обняла за плечі. Я щоразу собі уявляв, як усе щільніше притискаюся до неї, а її щедре тіло огортає мене зусібіч. Як воно всуціль поглинає мене, і я кану навіки без сліду. Але й тепер до цього не дійшло.
— Чом ти не спитаєш чогось іншого? — поцікавилася вона.
— А ти могла би проклясти вчителя і трьох його хлопців? Вони хотіли, щоб я побив сербську дівчинку.
Вона мовчала.
— І щоб тобі нічого більше не носив.
Вона подивилася на мене і мовила:
— Це зле, Якобе. Дуже зле. Сподіваюся, ти їх не послухаєш.
Вона на мить замислилась.
— Подивимося, що можна зробити.
Тоді відгорнула мені з лиця пасмо волосся.