Наступного ранку він наказав своїм людям — бо так відтепер їх розглядав — бути напоготові. Щойно урядники дозволять їм їхати далі, як вони продовжать подорож на новому кораблі. Незабаром на пристані з'явилися четверо чоловіків в уніформі, вони принесли зі собою стіл, стілець, скриньку, течку і каламар. Один, очевидно, був вищий за рангом. Він сів, поклав на стіл свого капелюха з пером, каламар і течку, з якої видобув письмове приладдя й папір. Знуджено здмухнув пасемце волосся з очей, і тільки тоді розглянувся навколо.
— Хто тут старший? — спитав він.
— Я, — не вагаючись відповів Фредерик, і ніхто йому не заперечив. Він ступив крок уперед.
— Німецькою говорите?
— Так, в нашій місцевості розмовляють лотаринзькою німецькою.
— Та гівно то мене обходить, головне, чим швидше звідси забратися. Цей вітер в могилу мене зажене, — сказав урядник. — Що ж, тоді з Вас і почнемо. Ім'я, походження, професія, віровизнання. Де Ваші манатки?
Фредерик показав на свій клунок, і двоє урядників негайно взялися в ньому порпатися.
— Моє прізвище — Обертен, — відповів він.
— Звучить якось по-французькому. Через «Аи» чи «О»?
— Та яка різниця? — спитав Фредерик, що не вмів писати і ніколи ще не замислювався над такими тонкощами.
— Через «О» було би більше по-німецькому. І у Вас було б менше клопотів.
— Ну, тоді через «О».
— Ім'я?
— Фредерик.
— Хай тобі грець! — вилаявся чоловік. — Знову щось таке вельми двозначне. Чому не просто Фріц чи Ганс? Якщо й усі решта мають такі складні імена, ми тут до завтра стирчатимемо. На кінці через «с» чи через «ck»?
— А як звучить з «с»?
— Радше по-французьки.
— Тоді через «ck».
— Отож, від сьогодні Ви називаєтесь Фредерик через «ck» і Обертин знову-таки через «О». Одружений?
— Одружений, — відповів він, зиркнувши на жінку, що аж засвітилася усмішкою.
— Звідки?
— Лотаринґія.
— Рід занять?
— Селянин.
— Чи вважаєте Ви Лютера великим чоловіком?
— Я вважаю його сатаною.
— Що там? — запитав урядник своїх підлеглих, що оглядали вміст Фредерикового клунка.
— Все чисто. Нічого не знайшли, — відповіли ті. Чоловік закінчив заповнювати формуляр, поставив печатку і вручив Фредерикові.
— Що ж, тоді бажаю Вам щасливого майбутнього в Банаті, будьте вірним підданим нашій цісаревій.
Не всі відбулися так легко. Здавалося, урядники достеменно знають, чого шукати. Знайшовши серед речей одного подружжя з Гаґенау Лютерову Біблію, один з них підняв її над головою і вигукнув: «Це Лютерове поріддя хотіло нас одурити!» Покарання відбулося не сходячи з місця.
Два чоловіки схопили протестанта, третій оголив йому задок, і вклали його на стіл. Тоді їхній очільник, тяжко зітхнувши й даючи зрозуміти, що такі завдання, властиво, нижче його гідності, витяг зі скриньки палицю, зайняв позицію позаду жертви і взявся лупцювати. Двадцять ударів, виконаних вправно і бездоганно. Протестанта, напівпритомного, кинули, тоді прийшла черга його жінки. Накінець їх з ганьбою нагнали.
Не більше пощастило й іншому подружжю, вони вирізнялися своїм трохи кращим одягом і задбанішими руками. Коли вони остаточно заплуталися в суперечливих показах про рід діяльності, зверхник вирішив, що вони не можуть бути селянами, і їх покарали таким самим чином. Зате всім решта виплатили ще по три ґульдени, тепер вони могли відчалювати хоч перед полуднем. Фредерик зайняв місце корабельника на кормі і скомандував: «Весла на воду!»
Чотири тижні тривала їхня подорож до Банату. В Тителі на Тисі їх знову зустріли урядники, знов обшукали й випитували, а тоді пропустили у щойно викопаний канал річки Беґа, через який аж до самої Тімішоари їх тягли в'язні. Коли треба було домовлятися з урядниками, неодмінно посилали Фредерика. Він брав це тим часом уже як належне.
А тоді вони прибули. Але куди? Обіцяна їм благодатна земля виявилася великою болотистою рівниною, порослою бур'янами та терням, де в часі їх прибуття завивали студені осінні вітри і йшли нескінченні дощі. Дороги — якщо такі взагалі були — багнисті, тож запряжені волами вози, якими їх везли у кілька вже заснованих сіл, постійно загрузали в грязюці.