— Так.
— Хочеш, я залишуся сьогодні вдома? Якщо так, то я можу.
— Ні, все гаразд. Ти правий. Мене спуфнули.
І перелякали. Два в одному.
— А ти що робитимеш? Бо коли думатимеш про таке нездорове, то мені краще взяти вихідний. Можемо піти порибалити.
— Я не збираюся думати про таке нездорове. Але мені треба сходити до його будинку й полити квіти.
— А це хороша думка? — Тато пильно стежив за мною.
— Це мій обов’язок перед ним. І я хочу побалакати з місіс Ґроґен. Дізнаюся, чи згадав він і її отак у своїй як вона зветься.
— Духівниці. Це дуже дбайливо. Звісно, вона може сказати, що це не твоє собаче. Старі янкі — вони такі.
— А якщо ні, я можу дати їй трохи з мого, — сказав я.
Він усміхнувся і поцілував мене в щоку.
— Ти хороший хлопець. Твоя мама дуже б тобою пишалася. Ти впевнений, що вже все гаразд?
— Так.
І я з’їв трохи яєць із грінками, щоб довести це, хоч і не дуже хотів. Мало бути так, як сказав тато: викрадений пароль, клонований телефон, жорстокий розіграш. Це точно не був містер Герріґен, котрому всі кишки перемішали, наче салат, і всю кров замінили бальзамною рідиною.
***
Тато пішов на роботу, а я подався на пагорб містера Герріґена. Місіс Ґроґен водила вітальнею пилотяг. Вона не співала, як бувало завжди, але була доволі спокійна, і коли я закінчив поливати квіти, спитала, чи не хочу я піти на кухню та випити з нею чашку чаю (котру вона вимовляла як «тшажку тшаю»).
— Я ще наготувала печива, — сказала вона.
Ми пішли на кухню, і поки вона кип’ятила чайник, я розповів їй про листа містера Герріґена і те, як він залишив гроші в трасті на мою освіту.
Місіс Ґроґен по-діловому кивнула, ніби й не очікувала нічого меншого, і сказала, що теж отримала конверта від містера Рафферті.
— Бос подбав про мене. Краще, ніж я очікувала. Ма’ть, краще, ніж я заслужила.
Я сказав, що й сам десь так почуваюся.
Місіс Ґ. принесла чай до столу, по великому кухлю кожному, а між ними поставила тарілку з вівсяним печивом.
— Він їх так любив, — сказала місіс Ґроґен.
— Ага. Казав, що вони наводять у його кишках лад.
Це її розсмішило. Я взяв одне печиво і вкусив. Жуючи, я подумав про уривок з Першого послання до Коринтян, котрий прочитав на зборах методистської молоді у Чистий четвер і на великодній службі лиш кілька місяців тому: «І віддавши подяку, він розломив його і сказав: візьміть і їжте — це тіло Моє, для вас ламане: отак робіть, про мене згадуючи». Печиво не було причастям, і преподобному така думка точно здалася б богохульною, але я все одно був радий, що жую його.
— Він і про Піта подбав, — сказала вона, маючи на увазі Піта Боствіка, садівника.
— Добре, — сказав я і потягнувся по ще одне печиво. — Хороший він був чоловік, правда?
— Ох, не знаю, — сказала вона. — Він точно роздавав чесно, але горе тому, хто був у його поганому списку. Ти не пам’ятаєш Дасті Білодó, га? Мабуть, ні. Ти навряд чи його згадаєш.
— З тих Білодо, що живуть у парку трейлерів?
— Так, із тих, що коло лавки, але не думаю, що Дасті зараз серед них. Він уже давненько подався своєю дорогою десь інде. Був садівником до Піта, але не проробив ще й восьми місяців, як містер Герріґен упіймав його на крадіжці й звільнив на місці. Не знаю, скільки він потягнув і як містер Герріґен дізнався, але звільненням усе не закінчилося. Ти точно знаєш дещо з того, що містер Г. дав цьому містечку і як він тут допомагав, але Муні не розказав і половини — мабуть, тому що в нього годинник цокав. Благодійність корисна для душі, але вона також дає людині владу, яку містер Герріґен використав проти Дасті Білодо.
Вона похитала головою. Почасти, як мені здалося, від захоплення. Була в неї така жорстка жилка янкі.
— Сподіваюся, він поцупив зі столу містера Герріґена, з шухляди зі шкарпетками чи звідки там іще бодай кілька сотень, бо то були останні гроші, які він здобув у містечку Гарлоу в окрузі Касл, штат Мейн. Після того він не зміг би отримати й роботи вигрібальника курячого лайна з сараю старого Доренса Марстеллара. Містер Герріґен про це подбав. Він роздавав чесно, але якщо ти не робив те саме, то Боже тобі поможи. Бери ще печива.
Я взяв наступне.
— І пий чай, хлопчику.
Я відпив.
— Ма’ть, далі розберуся з горішнім поверхом. Поки що не зніматиму геть простирадла, а тільки переміню. Як думаєш, що буде з будинком?