Тоді пролунав сигнал, і я почув власні слова. Мої губи ніби діяли з власної волі.
— Мене сьогодні побили, містере Герріґен. Один дурний пацан на ім’я Кенні Янко. Він казав, щоб я начистив йому чоботи, а я не схотів. Я не виказав його, бо думав, що так покладу цьому край; я намагався мислити як ви, але все одно переживаю. Як же я хотів би з вами побалакати.
Я помовчав.
— Я радий, що телефон і досі працює, хоч і не знаю, як таке може бути.
Помовчав.
— Я сумую за вами. Добраніч.
Я закінчив дзвінок. Подивився в недавно набрані, щоб перевірити, чи справді дзвонив. Його номер був у списку, разом із часом виклику — 23:02. Я вимкнув телефон і поклав його на столик. Загасив лампу й майже зразу заснув. То було у п’ятницю ввечері. Наступної ночі — або вже в неділю вранці — Кенні Янко помер. Повісився, хоч я й не знав ані цього, ані інших подробиць, ще приблизно рік.
***
Некролог Кеннета Джеймса Янко з’явився в «Льюїстон Сан» аж у вівторок, і там говорилося, що він «раптово загинув у результаті трагічного випадку», але новина розлетілася по всій школі вже в понеділок, і, звісно, фабрика чуток працювала на повних обертах.
Він нюхав клей і помер від інсульту.
Він чистив один із татових дробовиків (подейкували, що у містера Янко вдома повний арсенал), і той вистрілив.
Він грав у російську рулетку одним з таткових пістолетів і зніс собі голову.
Він напився, упав зі сходів і зламав шию.
Усі ці версії були неправдою.
Мені новину розказав Біллі Боґен, щойно сівши в наш «короткий автобус», бо його аж розпирало. Він сказав, що одна подруга його мами з Ґейтс-Фолз зателефонувала їй і все розповіла. Подруга жила через дорогу і бачила, як тіло виносили на ношах, оточених гуртом інших Янко, котрі кричали й плакали. Виходило, що навіть у виключених зі школи хуліганів є люди, котрі їх люблять. Як читець Біблії, я навіть міг уявити, як вони дерли на собі одяг.
Я негайно — і винувато — подумав про свій дзвінок на телефон містера Герріґена. Сказав собі, що він помер і ніяк не міг бути до цього причетним. Сказав, що навіть якби такі штуки були можливі десь за межами коміксів з історіями жахів, я не загадував конкретно, щоб Кенні помер, а просто хотів, щоб той дав мені спокій, але така відмовка була як юридичний викрутас. І до мене раз за разом поверталися слова місіс Ґроґен, мовлені наступного дня після похорону, коли я сказав, що містер Герріґен хороша людина, бо вніс нас до свого заповіту.
«Ох, не знаю. Він точно роздавав чесно, але горе тому, хто був у його поганому списку».
Дасті Білодо потрапив до поганого списку містера Герріґена, і Кенні Янко, безперечно, опинився б там само за те, що побив мене, коли я відмовився вичищати його всрані чоботи. Тільки в містера Герріґена уже не було поганого списку. Я повторював собі це раз за разом. У мертвих не буває поганих списків. Звісно, телефони, які три місяці не заряджали, теж не можуть дзвонити й програвати записані повідомлення (або приймати їх)… але телефон містера Герріґена працював, і я чув його іржавий старечий голос. Тож я відчував провину, але також і полегшення. Кенні Янко вже ніколи до мене не чіплятиметься. Він з’їхав з моєї дороги.
Пізніше того ж дня, під час мого вікна в розкладі, міс Гарґенсен увійшла до спортзалу, де я кидав м’яча в кільце, і вивела мене в коридор.
— Ти сьогодні на уроці сидів похнюплений, — сказала вона.
— Та ні.
— А таки так, і я знаю чому, але зараз скажу тобі дещо. Діти твого віку мають Птолемеїв погляд на всесвіт. Я достатньо молода, щоб пам’ятати.
— Не знаю, про що…
— Птолемей був римський математик і астролог, котрий вірив, що Земля є непорушним у просторі центром всесвіту, а все інше обертається навколо неї. Діти вважають, що цілий світ обертається навколо них. Оте почуття власної центральності зазвичай згасає десь у двадцять із чимось років, але тобі до цього ще далеченько.
Вона нахилилася близько до мене — дуже серйозна, з найпрекраснішими зеленими очима у світі. І з парфумом, від запаху якого мені трохи паморочилося в голові.
— Я бачу, що ти не встигаєш за думкою, тож дозволь відкинути метафору. Якщо тобі здається, що ти якось причетний до смерті малого Янко, то забудь. Ти не причетний. Я бачила його справу, він був хлопець із серйозними проблемами. Проблеми вдома, проблеми в школі, психологічні проблеми. Я не знаю, що сталось, і не хочу знати, але бачу в цьому і світлий бік.