Це була зловісна картина. Тоді я ще трохи симпатизував Гітлерові. А після того дикого видовиська відчув, як у мені щось надломилось. Якраз перед тим я прочитав томик Генріха Гейне, був зачарований прочитаним. І раптом — усе те палять на вогнищі! І хто? Ті, які самі нічого не створили і нічого не дали людям…
Як виявилось, страхітливий спектакль на майдані перед університетом був лише початком давно запланованої кампанії. Наступного дня усі газети видавничого концерну Гугенберга із шкіри вилузувались, намагаючись скомпрометувати, облити брудом прогресивних діячів науки, культури, мистецтва — усіх, хто не поділяв поглядів нацистів, не хотів визнавати їхньої ідеології. Цим хрестовим походом проти гуманізму розпочалося дике цькування відомих діячів науки і культури. Це був злочин не тільки проти німецької, а й проти світової культури.
Тоді ж на увесь світ пролунали гнівні, пророчі слова Тельмана: «Гітлер — це війна!» І справді, Гітлер, який безперестанку вітійствував перед мікрофоном радіо та на різних мітингах, доводячи, що єдиною метою його боротьби є мир в усьому світі, водночас створював агресивні збройні сили. Згодом він заспівав іншої: «Армії існують для війни». І вдерся в Рейнську область, ремілітаризувавши її, щоб полегшити собі в майбутньому напад на Австрію, Польщу, Францію, Чехословаччину, Голландію, Бельгію, Югославію, Грецію, Норвегію, Радянський Союз…
Моя віра в Гітлера вмерла давно, ще в кінці 1933 року, коли молодчики із СД відбили мені печінки. З того часу я ненавиджу його… Втім, я зараз не про себе… Всі злочини Гітлера не перелічити. Він розігнав профспілки, всі політичні партії, застосував силу проти християнської церкви. Він знищив культуру. Хіба змогли б у сьогоднішній Німеччині жити й творити великі уми? Такі як Лессінг — послідовник гуманізму і борець за свободу совісті? Або Гердер, який учив прислухатися до голосу інших народів? Чи Шіллер — великий співець свободи? Або Гете, який виступав за всебічну, повноцінну освіту? Чи Гейне? А такі мислителі з світовими іменами як Лейбніц, Кант, Фейєрбах, Гегель? І нарешті — Маркс, Енгельс, Тельман? Сьогоднішня офіційна Німеччина чужа і ворожа для цих великих умів. Справжнє лице Німеччини спотворено, справжній німецький дух задавлений, верх взяла груба сила звірів у людській подобі, насильство, підлість і жорстокість. Знищено все, чим пишалась Німеччина, що було її національною гордістю. Гітлер підло обманув увесь народ. Гітлера і гітлеризм треба знищити! Покінчити з фашизмом і війною — це насущне веління часу. Гітлера треба знищити не тому, що він програв війну, а тому, що він її розв'язав. Німеччина зараз проходить через пекло. Але вона не загине, вона відродиться в сім'ї вільних народів. Я помираю з твердою вірою, що так буде…
Між іншим, до 1933 року я не знав, що Гітлер — це той чоловік, якому я в кінці березня 1916 року у дворі військового госпіталю в місті Вюрцбурзі подарував свій портсигар і запальничку. Звичайно, фотографії фюрера не сходили зі сторінок газет, та я до них не придивлявся. А коли в січні 1933-го побачив великий портрет нового рейхсканцлера, то ахнув від здивування, впізнавши свого давнього знайомого Адольфа. Першою думкою було написати вітального листа Гітлеру і скромно нагадати йому про наше знайомство. Ця спокуслива думка кілька тижнів не давала мені спокою. Написати лист главі держави, фюреру — хіба це жарти! Адже якби Гітлер позитивно зреагував на мій лист, мені не довелося б шукати роботу, житло, шматок хліба. Йому тільки ворухнути пальцем — і я б мав добру роботу, квартиру, посаду, автомобіль — все, що завгодно. А може, Гітлер захотів би зробити мене особистим камердинером, шофером чи ще ким-небудь — адже при кожному королівському дворі, при кожному монархові є безліч не дуже обтяжливих посад! Так думав я Але щось утримувало мене від цього кроку, листа я так і не написав. А про своє знайомство з колишнім єфрейтором ніколи нікому навіть не говорив…
У лютому 1933-го я опинився в Берліні. На біржі праці, де я з тиждень оббивав пороги, мені дали направлення на фортепіанну фабрику Георга Гофмана, де потрібен був комірник, добре знайомий з бухгалтерським обліком. Здавалось, мені пощастило нарешті витягти щасливий квиточок у долі. І як же я був засмучений, коли, приїхавши туди, дізнався, що ця посада уже зайнята і на фабрику більше нікого не приймають… Виявилось, що якраз цього дня адміністрація фабрики звільнила з роботи половину робітників. Виробництво скорочувалось, бо німцям у ті часи було не до фортепіанної музики.