Лише опівночі все утихомирилось, і я залишився сам у порожній кімнаті, відчувши себе сиротою. Батьки померли давно, брати загинули на фронті ще в 1914 році. Лишилася сестра, яку не бачив багато років, відтоді, як вона вдруге вийшла заміж. А Ганс за гратами, і його, мабуть, катують… Врятувати! Що б там не було — врятувати Ганса! Я сів за стіл і взявся писати лист Гітлеру.
«Мій фюрер! Передусім дозвольте поздоровити Вас із найвеличнішими перемогами на політичному та ідеологічному фронтах. Я, як і кожний чесний німець, схиляюсь перед Вашим великим генієм, Вашою мудрістю, Вашим умом і Вашим талантом. Ви — титан німецького духу! Ви — найвеличніший національний герой, яким пишатимуться усі покоління німецького народу! Слава Вам! Ваш образ я ношу в своєму серці з того щасливого моменту, коли вперше побачив Вас. Це було на Західному фронті, 8 вересня 1914 року, коли нам з Вами вручали Залізні хрести. Ви, можливо, пам'ятаєте той вечір в бліндажі, наше знайомство і нашу розмову. Можливо, пригадаєте і нашу зустріч наприкінці березня 1916 року у військовому госпіталі міста Вюрцбурга, а може, у Вас навіть зберігся мій скромний солдатський подарунок — портсигар і запальничка, які я Вам тоді подарував з любов'ю від щирого серця. Що може бути дорожчим за фронтову солдатську дружбу!..»
Після цього патетичного вступу я виклав суть справи, поручившись головою за порядність, благородство і чесність Ганса Максфельда, і попросив Гітлера заступитися й випустити його на волю в ім'я справедливості, гуманізму і нашої фронтової дружби. В цьому ж листі виклав свою біографію, розповів про братів, які віддали своє життя за фатерлянд, про свої численні поранення й поневіряння і висловив надію, що «великий фюрер» візьме до уваги моє слізне прохання.
Удосвіта я вже був на головпоштамті і відправив рекомендований лист. Поштову квитанцію затиснув у руці як дорогоцінну реліквію, не знаючи, куди її сховати.
Тиждень я жив немов на вулкані, з тривогою чекаючи відповіді. «Не може бути, щоб гітлерівські сатрапи не показали Гітлеру листа від його фронтового друга. І не може бути, щоб Адольф, той Адольф, який гаряче тиснув мені руку в бліндажі й казав «я не забуду цього», коли я заступився за нього перед грубіяном Шульцом, — не може бути, щоб він відмовився допомогти мені!» — думав я.
8 грудня, в п'ятницю, о дев'ятій годині ранку поштар під розписку вручив мені офіційний конверт зі штампом міністерства внутрішніх справ. На офіційному бланку було надруковано: «Шановний гер Норден! Просимо Вас прибути 8 грудня о десятій годині в міністерство внутрішніх справ на Кенігсплац, 6. Цей лист пред'явите в Бюро перепусток (там же). Перепустка Вам уже замовлена. З повагою. Хайль Гітлер!» Від радості й хвилювання я аж заплакав. Не будуть же просто так викликати в міністерство! Значить, одержали наказ згори! Значить, Гітлер мене прийме! Молодець Адольф, не обманув моїх надій! Цікаво, в чому мене поведуть до нього — у цьому чи переодягнуть у щось пристойніше? Втім, яке це має значення! Головне — врятувати Ганса!..
У моєму розпорядженні залишалося 55 хвилин. Я швидко одягнувся, бо ж готувався до візиту давно: почистив і відремонтував старе пальто, випрасував поношений костюм, черевики блищали. На лацкані потертого піджака красувався Залізний хрест, одержаний разом з Адольфом Гітлером! А як зрадіє Ганс, коли я його обніму, можливо, навіть сьогодні! Все ж таки є правда на світі!
Без десяти десять я одержав перепустку, а ще через кілька хвилин есесівець повів мене через зал чекання і далі по лабіринту довгих коридорів і мармурових сходів. Боже, яка тут розкіш! Ноги утопають у дорогих килимах, а які сходи, стіни, стеля, люстри! Усе розкішне, добротне й міцне, як символ міцності і непохитності влади. Здавалось, усе розраховане на тисячоліття. Ніколи раніше мені не доводилося бачити таких апартаментів. А що ж буде в кабінеті Гітлера! Від хвилювання у мене підгиналися ноги в колінах, і я увесь змокрів. Есесівець показав мені на двері, куди я повинен зайти. Я подякував. Його кам'яне лице не виражало ніяких емоцій. Він байдуже відвернувся. Я обережно постукав у двері і з завмиранням серця переступив поріг, по-військовому клацнув підборами, витягнув уперед тремтячу руку і по-нацистськи ушкварив: «Хайль Гітлер!»