Півроку тому, на початку липня, у освенцімському карантинному блоці Ганс Максфельд таємно робив хірургічні операції покаліченому на допитах у гестапо Володі. Ризикуючи власним життям, Ганс врятував Володю. Протягом кількох тижнів Ганс щодня приходив до Володі і робив усе необхідне, щоб якнайшвидше поставити пацієнта на ноги. Це робилося не просто за рішенням підпілля — передусім за покликом власного серця, великого й щирого серця людини і комуніста. «Чим і як я віддячу тобі, дорогий друже і брате? Та й чи судилось мені ще хоча б раз у житті зустріти тебе?..» — болісно думав Володя. І тому так захотілося, аби сталося диво і пощастило зустрітися з Гансом, щоб хоч на словах засвідчити свою братерську любов і вдячність…
12
Сизим морозним ранком, коли над Явожницьким лісом кружляли хмари чорного вороння, сполоханого в'язнівськими колонами, в ревірі оголосили банний день. Балакучий Хельмут пояснив хворим, що тут банний день запроваджено раз на місяць, але сьогоднішній — особливий, передноворічний, в зв'язку з чим буде проведена операція «холод», тобто сеанс лікування і загартування холодом. «Пройдете баню, стрижку, дезинфекцію, прожарку білизни і лікувальний, профілактичний сеанс холоду. Прогуляєтесь. Якщо не вріжете дуба… Вважайте це різдвяним святом», — весело пожартував він, задоволений собою, своїм гумором.
Незабаром прийшли Сірий Вовк і Круцифіксалілуйя, і операція «холод» розпочалася. Мешканцям ревіру наказали злазити з нар, знімати з себе білизну і складати її на ноші. Затим усе це замучене юрмище голих і босих людей почали виганяти на мороз, на сніг…
Операцією керував Сірий Вовк. Він безперервно поправляв кобуру пістолета, ніби натякаючи, що з ними ніхто церемонитись не буде, і вигукував різкі, як постріли, команди. Посинілі тремтячі скелети вишикувалися у дворі п'ятірками. Тих, хто вже не мав сил ходити, санітари витягували з ревіру і, навіть не б'ючи, просто кидали голих у кучугури снігу «для профілактики», знаючи, що годинний сеанс такої «профілактики» доконає будь-кого. Тим часом довкола строю бігав високий, як стовп, Круцифіксалілуйя зі шматком оранжевого гумового шланга в руці і щедро роздавав «зігріваючі», «стимулюючі» удари. Його довга, як весло, рука діставала кожного. Лясь! Лясь! Лясь! — дзвінко лунали удари оранжевої гуми по голих тілах, залишаючи на них криваві рубці. Нарешті наказано бігти в баню.
— Льос! — гаркнув Круцифіксалілуйя.
І всі, як божевільні, зірвалися з місця, здійнявши снігову куряву. Бігли хто як міг, у кого скільки було сил. Попереду Володі один уже заточувався — запліталися ноги. Найпростіше було б його обминути і бігти далі, рятуючи себе, але Володя обхопив його однією рукою, взяв «на буксир» невдаху і побіг з ним далі. Очманілий напарник ледве встигав перебирати ногами. Володя дуже здивувався, побачивши знайому апостольську бороду і знайоме лице того, кого тяг «на буксирі». Це був той «отченашник», котрий пропонував колись хлопцям вступити до релігійної секти, обіцяючи сите життя у таборі і райське на небі Тоді стариган ще мав пристойний вигляд. Гай-гай! Ніщо не вічне на землі, а тим більше — у таборі смерті. Не допомогли «отченашнику» продуктові посилки Червоного Хреста і «братів во Христі». Дизентерія безжально висмоктала з його організму, як і в невіруючих, усі життєві соки і зробила кандидатом на переселення в омріяний рай…
«Отченашник» теж упізнав Володю, але замість того, щоб подякувати за допомогу або хоч привітатися, уголос почав молитися, дякуючи Всевишньому за милосердність, за те, що послав йому рятівника.
— А бог навіть не попередив, що зробить мене своїм посланцем, — уїдливо зауважив Володя.
— Бог нікого ні про що не попереджає, — повчально сказав «отченашник».
На цьому їхня розмова обірвалася, бо обидва страшенно захекалися. Але все-таки «фінішували» благополучно.
Те, що називалося банею, розташувалося метрів за триста від ревіру. Спершу потрапили в дезинфекційне відділення, де табірні фрізери, тобто перукарі, яких тут називали «фігаро», тупими і брудними машинками видирали волосся на тілі й голові у кожного, після чого вздовж голови від лоба до шиї іржавими, щербатими бритвами вибривали доріжку завширки три сантиметри — «гітлерштрассе».
Один з «фігаро», безцеремонно схопивши «отченашника» за апостольську борідку, грубо реготнув:
— Відчикрижимо!
— Усе в руках господніх, — злякано, але покірно сказав «отченашник».
— Голубе сизий, поки що твоя мочалка в моїх руках. Ось зараз ми її гарненько обскубемо, щоб не ганьбила лик і подобу справжнього гефтлінга, — сказав «фігаро» і вгризся тупою машинкою в апостольську бороду.