З коридора долинув шум: санітари виносили ще одного мертвого. Його поклали біля Сашка — за кілька метрів від Володі. То був Франц Норден. Широко розкриті мертві очі, закривавлений рот, на задубілому тілі численні рубці шрамів — мабуть, ще з часів першої світової війни. Ще один удар в серце Володі…
Прибула лайхенкоманда, тобто команда трупоносців з великими ношами в руках. Сашка і Франца поклали на перші ноші, зверху навалили ще трьох і понесли до трупарні. За ними — ще п'ять чи шість таких же катафалків. Володя не міг відірвати погляду від тієї скорботної вервечки: то могла бути і його доля… А може, вона ще попереду?.. Мабуть, він надто задивився, бо Круцифіксалілуйя, гавкнувши, уперіщив його оранжевою гумою.
— Що, теж захотілось в трупарню? Можу виписати путівку!
У Володі вистачило сил чітко виструнчитися. Задоволений Круцифіксалілуйя відійшов з виглядом переможця.
Нарешті дозволили заходити в ревір. Похитуючись, як у маренні, уцілілі ревірники побрели по коридорах, розтікалися по своїх штубах. На нарах тепер попросторішало. Сильніші й активніші заходилися розтирати собі руки, ноги, вуха. У багатьох обморожені пальці ніг, та ще більше просто застуджених. Кожний відчув на своїй шиї смертельний зашморг, який затягувався дедалі тугіше. Таки й справді, ревір — це страхітлива могила для напівживих.
Володю пронизала пекуча, як вогонь, думка: «Вирватися звідси!»
13
Ревір спорожнів лише до вечора. А увечері, після повернення у табір арбайтскоманд, коридори й туалети знову були забиті людьми — вишикувалася черга на прийом. Поштовхавшись у цьому юрмищі, Жора знайшов Хельмута і, давши йому п'ять сигарет, почав просити дозволу на побачення. Той, очевидно, відчув, що цей хлопець готовий віддати все, аби дістати такий дозвіл.
— П'ять штук? Чи не дешево? А те забув, як учора ви мене поставили під удар? Поки ти займався сюсюканням зі своїм дохлим братиком, я мусив сторожувати, як пес. Я ж ризикую втратити свою посаду! Ні, так не піде! — категорично відрубав Хельмут.
— Я приноситиму сигарети завжди! — пообіцяв Жора.
— Замість обіцянок я волію брати готівкою. Все! Не мороч мені голову, бо можу розізлитися.
— На! Останні! Я ж тримав їх для лікаря, бо хочу забрати Вальдемара з ревіру, — у відчаї признався Жора, віддаючи Хельмуту останні п'ять сигарет.
— О-о, тепер можемо й поговорити. Отак би зразу, — подобрішав Хельмут і повів Жору в штубу. На ходу повчав: — Без перевесла снопа, голубе, не зв'яжеш, а без мене діло не витанцюється. Можу допомогти забрати Вальдемара, але за це даси мені ще пачку сигарет. Сам знаєш, що глиняному горшку з чавунним котлом не битися, а тобі зі мною — й поготів, бо зітру на порошок. Отже, не мнися, як непорочна дівиця, а хапайся за те, що пропоную, то, може, що й витанцюється. А будеш конозитись, то…
Це прозвучало як попередження чи навіть погроза.
— Але ж я зараз не маю нічого! — з відчаєм вигукнув Жора.
— Даси протягом трьох днів. Життя Вальдемара буде заставою. Згода?
Зухвала вимога Хельмута обурила Жору, однак становище безвихідне. Не прийняти вимогу — значить, поставити під удар життя Володі. Крім того, Жора уже знав про операцію «холод», в результаті якої спорожнів ревір і заповнилася трупарня. А головне, Хельмут недарма носив зелений вінкель, був кримінальником і не випадково ж затесався в ревір, ставши помічником убивць. У ньому притаївся хитрий і небезпечний хижак, якого не так-то просто було розкусити з першого погляду. Однак Жора зорієнтувався правильно.
— Згода! — сумно погодився він.
— Чудово. Зараз побудеш з Вальдемаром на нарах — але щоб тихо, як миші. А я піду ца розвідку, — сказав Хельмут, завівши Жору в штубу.
Поки не було Хельмута, Жора з Володею встигли обмінятися думками, обговорити становище. Вони вирішили добитися виписки Володі з ревіру за будь-яку ціну. «Я мобілізую усіх моїх хлопців — зберемо пожертвування, а може, щось зароблю співом, Розіб'юсь, але сигарети роздобуду! І не пізніше як післязавтра заберу тебе!» — запевнив Жора.