— Зараз розсортуємо, — відповів обершрайбер, дістаючи з теки список номерів живих кар'єрників.
З допомогою цілої тічки капо, що вигулькнули, як з-під землі, обершрайбер, називаючи по списку номери, розділив стрій в'язнів на дванадцять невеликих груп — по одній на кожен блок. Як і сподівався Жора, друзі потрапили в одну групу. Мабуть, допомогло те, що вони скрізь трималися разом: в кар'єрі, на роботі, в строю, — отже, під час щоденних перераховувань і переписувань їхні номери ставили поруч. Крім них, до цієї групи потрапили француз, бельгієць, серб, поляк і троє євреїв з різних країн. Хлопці з полегкістю глянули один на одного. Це була таки радість — лишитися разом, — хоч ніхто, звісно, не знав, що буде з ними далі.
З центрального аппельплацу їхню групу погнали в другий блок. З власного досвіду в'язні знали, що на новому місці почнеться й нове мордування. І як же вони були здивовані, коли у другому блоці їх зустрів штубовий з числа тих політв'язнів, які скрізь і завжди залишалися справжніми людьми. Він завів їх у приміщення, запропонував сісти на лавку і сказав таке, що вразило й схвилювало всіх:
— Будемо знайомитись. Я політв'язень, поляк. Звати мене Сигізмунд. Два місяці тому також страждав у кар'єрі. Уявляю, що вам довелося там пережити, отож вважаю своїм обов'язком допомогти вам чим зможу.
Сказано це було польською, потім німецькою мовами, після чого Сигізмунд запитав, чи всі зрозуміли. Француз і двоє італійських євреїв мало що второпали, тому Жора переклав для них їхніми мовами. Сигізмунд подивувався, що Жора так гарно володіє мовами, пильно подивився на юнака, на його червоний вінкель з літерою «R». Потім перевів погляд на Володю й Костю, на їхні вінкелі.
— Радянці? — приязно всміхнувся юнакам.
Вони ствердно закивали головами.
— Дуже слабий ваш товариш, — сказав Сигізмунд, вказуючи на Костю. — Ідіть-но сюди.
Він повів їх в окреме приміщення посередині величезного барака. Тут жило начальство — блоковий, двоє штубових, писар і більше десятка капо (їх зараз у бараці не було). Приміщення вражало ідеальною чистотою — за цим стежили спеціальні прибиральники, що вилизували все до блиску. Праворуч — двоярусні дерев'яні ліжка з матрацами, подушками і вовняними ковдрами. Всі вони акуратно заправлені й застелені. Біля них — шафки, тумбочки, табуретки. Вишаруваний піском і щітками великий дубовий стіл посередині вилискував, ніби дзеркало. Окремо в затишному кутку стояло нестандартне ліжко з різьбленими спинками й перинами. Над ліжком замість килима — квітчаста ковдра з фотографіями голих красунь у найрізноманітніших позах, а на суміжній стіні — колекція нагайок з гуми, сириці, волових жил і дроту. Тут жив блоковий на прізвисько Картяр. На його тумбочці завжди лежало з десяток колод гральних карт. Цей куток приміщення називався панським, а протилежний — господарчим. У господарчому стояла масивна шафа, а біля неї — оббита цинковою бляхою скриня для зберігання продуктів.
— Це «заброньовано» від пацюків, — пояснив Сигізмунд. — Від трупарні вони навідуються й сюди, прямо порятунку від них немає…
Він відімкнув замок на скрині, підняв важку ляду і вийняв невеликий, герметично закритий кесель[14], миски, ложки, черпак, ніж і два буханці хліба. Хлопці зачаровано дивилися на все те багатство.
— Беріть. Тримав спеціально для вас, кар'єрників, бо ще вчора дізнався, що сьогодні вас розподілять у блоки. А що найперше треба вам — я знаю з власного досвіду. Головне — хоч трохи підкріпитися, відпочити…
— Не знаємо, як і дякувати вам, — схвильовано сказав Жора.
— Та яка там дяка, — махнув рукою Сигізмунд. — Як будемо живі і вийдемо з цього пекла, отоді вже й подякуємо один одному. Тебе як звати?
— Георгій, Жора.
— Гарний голос у тебе. Чи, бува, не співак?
— Співав, але зараз не до того.
— Це правда, — сумно мовив Сигізмунд. — На співи тут не потягне… Так ви всі троє з Радянського Союзу?
— Всі, — відповів Жора. — Я з Одеси, Володя ось із Київщини, а Костянтин — із Севастополя.
— І давно потрапили до швабів?
— Давно. Вже років зо два.
— Ого! — здивувався Сигізмунд. — То ви вже бувалі в'язні. За два роки мало хто лишився живим у цих катівнях… А оті сім чоловік, що разом з вами, добре вам знайомі?
— Як вам сказати… — знизав плечима Жора. — Цілий місяць у кар'єрі були разом. А що вас цікавить?
— Може, серед них є такі, що не заслуговують допомоги? Не хотів би допомагати підлим людцям.