Боксер упізнав його й посміхнувся. Він був уже мокрий як хлющ і важко сопів. Мляві рухи видавали його втому. Проте ще довго «обробляв» Володю, який чітко й упевнено ухилявся від ударів. Товариші з бригади похмуро, з тривогою спостерігали за цим важким поєдинком. Володя зараз був їхнім рятівником, бо взяв на себе найбільшу частку спільного випробування. Юнак розумів це, що й додавало йому упевненості та сили. Удари Боксера все частіше попадали в порожнечу, обманні рухи не вдавалися — Володя своєю блискавичною реакцією ухилявся від, здавалося б, неминучих дужих ударів. Проте він знав, що кат не допустить «нічиєї». І Кольвіц таки вибрав момент, страшним ударом влучив у лице.
Володя знову опинився в ямі. Обличчя його розпухло, з носа капала кров, зуби хиталися навіть від дотику язика… А поруч корчився від нестерпного болю покалічений Кость. Над ним стояв на колінах Жора й тримав голову юнака в своїх долонях, ніби намагався перебрати на себе хоч трохи болю… В'язні вже й не поспішають вилазити з ями. Краще вже смерть, ніж отакі знущання.
Та враз почули грізну команду Боксера і Зеппа: всім нагору, шикуватися! Хто рачки, хто поповзом почали вибиратися з ями. Жора й Володя підхопили Костя під руки, витягли його і стали разом з ним в шеренгу, підтримуючи з обох боків. Кость стояв на одній нозі — друга, покалічена, ледь торкалася пальцями землі. Кривава пов'язка на п'яті дедалі більше набухала кров'ю…
Мокрий від поту Боксер простяг Зеппові руки, і той запопадливо зняв з них рукавички. Всі з полегкістю подумали, що кат нарешті вгамувався. Та де там… Наказано всім повернутися лицем до ями. Кольвіц обійшов шеренгу, став з протилежного боку.
— О, так тут сховалися симулянти! — зареготав він і вийняв з кобури парабелум.
Двоє очманілих зі страху в'язнів заметалися на дні ями, а третій не мав сил навіть поворухнутись. Боксер весело посміхався, зволікав з пострілом — втішався страхом приречених. Двоє все ж таки вискочили з ями і стали в шеренгу, а третій з розбитою головою лежав нерухомо, хоч був ще живий. Його очі вражали дивовижним спокоєм людини, яка вміє мужньо зустріти смерть. Він силкувався встати, але не міг — не мав сили.
— Дозвольте поворушити його києм, — звернувся до шефа Зепп.
— Не треба. Він симулянт, — сказав той і, примруживши око, почав цілитися в лице.
В'язень мовчки стежив за парабелумом. Раптом він підвів голову і твердо, з пекучою ненавистю, на яку тільки був здатен, сказав:
— Стріляй, гад! Мерзота!
Бахнув постріл. Володя заплющив очі, щоб нічого не бачити. «Невже ж не зможемо відомстити цим недолюдкам? Що ж це робиться на цьому білому світі?» — розпачливо думав Володя і відчував, як Жора міцно стискає його руку.
— Ось так, — підсумував Кольвіц. — Симулянта знищено. Такий кінець чекає всіх симулянтів! Тепер — за роботу! А розворушив я вас непогано, — враз зареготав він. — Між іншим, отой малий справив на мене гарне враження. Серед усіх оцих сонних мух він єдиний гефтлінг, який змусив мене добряче спітніти і трохи підняв мені настрій. В обід дати йому цулягу[16] за сумлінну працю.
— Яволь! — гаркнув Зепп.
За уявленнями есесівців вважалося гуманним і великодушним нагородити в'язня зайвим черпаком баланди. Ось, мовляв, як ми вміємо шанувати сумлінну працю і покору.
Стомлений Боксер відразу ж втратив інтерес до в'язнів, пішов відпочивати за лінію постенкетте, де йому з плащ-наметів спорудили захисток від сонця. Скоро мали привезти обід, і треба було помитися й перепочити. Оберкапо Зепп ніс за ним мундир і кашкет, інший капо уже стояв напоготові з відром води і рушником.
Кілька в'язнів кинулися до ями, винесли звідти закатованого товариша. Бранці з сусідніх бригад поглядали в їх бік співчутливо і водночас з вдячністю: адже вони прийняли на себе тривале катування і цим відвернули небезпеку від інших бригад. Всіма мовами Європи звучали слова: «малюк», «радянський», «як тримався», «мужній хлопець…» Володя чув ці слова, але вони не радували його. На душі було так гірко, так боляче…
8
Привезли нарешті кеселі з баландою, і вдарив гонг на обід. Бригади швидко вишикувалися. Як-не-як, а черпак баланди та півгодини відпочинку — все ж якась полегкість. Кожному хотілося якнайшвидше проковтнути свою порцію, впасти на землю і хоча б кілька хвилин полежати, перевести дух.
У першу чергу обідають капо. Їх годують з есесівського котла вишуканими стравами, та ще й з гарного посуду. Форарбайтери, тобто бригадири, харчувалися в'язнівською баландою, яку мали право їсти, скільки подужають. Цим також видавався посуд. Рядові в'язні одержували баланду в свої засмальцьовані чепчики або в гольцшуги. Баланда являла собою несолону каламутну юшку, в якій зрідка плавали поодинокі, крихітні й прозорі, ніби інфузорії, кружальця вареної брукви. Добова норма — п'ятсот грамів цього пійла.