— О, то лагерфюрер про вас піклується!
— Аякже, я ж розмальовував віллу лагерфюрерові. А інколи доводиться навіть писати портрети деяких есесівців з натури. А де це все робити, де зберігати мольберт, підрамники, фарби, клей, лаки, пензлі?
— А які у вас стосунки з сусідами?
— Ці чехи — гарні люди. Біля них і я почуваюся не самотнім. Правда, бачимось ми рідко — вони від апелю до апелю працюють. Уміють працювати. І дисципліна у них — просто дивовижна. Свого капо слухаються, бо він ніколи ні на кого й не крикне. Культурні люди. Особливо капо Карел…
Почувши це ім'я, Володя мало не скрикнув з радості: адже Карела, саме Карела вони з Жорою так довго шукають!
— А ви не знаєте, Еріх, працюють сьогодні чехи чи відпочивають?
— Нібито відпочивають. А навіщо вони тобі?
— Розумієте, коли мене з моїм другом Георгом відправляли з Освенціма сюди, один чех попросив нас знайти в цьому таборі його земляків…
Ну, це житейське діло. Я проведу тебе до них.
— Дуже вдячний буду вам, Еріх…
Табличок їм вистачило метрів на двісті, тому Еріх поспішив у свою майстерню. А Володі нетерпеливилось порадувати Жору. Біля другого блоку він попросив Еріха почекати хвилину, а сам кинувся в барак.
Жора лежав на нарах зажурений і Володю зустрів похмурим поглядом.
— Чого радієш? — запитав байдуже.
— Ти не повіриш, Жоро… Чехи знайшлися!
— Не жартуй так жорстоко, малюк.
— Які жарти? Вставай скоріш!
— Невже?! — ледь видихнув Жора і миттю схопився з нар. — Де вони?
— Ходімо покажу, але спершу познайомлю з одним гарним чоловіком…
Еріх і Жора потиснули один одному руки.
— Ну що ж, ходімте, познайомлю вас з чехами.
— Дуже вдячні вам, Еріх, — розчулено мовив Жора. — З вами, мабуть, піду лише я, а Володя тут початує на всяк випадок…
— Гаразд. Я не прощаюся, Вальдемаре…
Володя місця собі не знаходив від збудження. Але радість од звістки про чехів ні-ні та й потьмарювалася стурбованими думками: «А може, це й не ті чехи, не той Карел?» Володя нетерпляче чекав Жору, а його все не було. «Невже знову якесь нещастя?» — гарячково думав юнак, тривожно снуючи уздовж барака.
12
Жора повернувся лише через годину — радісний, збуджений.
— Тепер можна жити, малюк! — обійняв товариша. — Я говорив з чехами, з Карелом. Які чудові люди! Та що казати — побачиш сам. Не відпускали мене, поки не пообідав з ними. А зараз тебе нагодують. Ходімо, вони нас чекають. А втім, зажди. Треба домовитися з кимось із придурків, відкупитися аж до вечірнього апелю. Ось пачка сигарет — найдорожча валюта. Нею можна підкупити будь-якого штубового. Це Карел мені дав…
Ледве встиг Жора це сказати, як з «панської» штуби викотився штубовий на прізвисько Маткабоска. Він був п'яненький, збуджений грою в карти, від якої відірвався лише по нужді.
— На ловця і звір… — шепнув Жора і, знявши шапку, поспішив назустріч штубовому.
— Високошановному пану штубовому доземний уклін і найліпші побажання, — артистично підлабузнився Жора.
— Що тобі треба? — вибалушився Маткабоска.
— Лише секунду вашої світлої уваги.
— Секунда вже минула.
— Ваша свята правда! Час летить, і ніхто зупинити його не може — закон природи, — не моргнувши, сипав Жора.
— Ось лусну тебе поміж вуха — і час зупиниться для тебе назавжди! Це також буде закон природи.
— Ваша свята правда! Та перед тим хочу засвідчити, що поважаю пана штубового на ділі. Ви ж знаєте, як приємно викурити гарну сигарету. Насолода! Блаженство! І ось маєте пачечку — цілих двадцять штук! — Жора, ніби фокусник, витрусив з рукава і дав Маткабосці пачку високосортних сигарет.
— О-о-о! — сторопів той.
— А то ж як? Слів на вітер не кидаю, — закопилив губу Жора.
— Молодець! А я думав: якийсь пришелепкуватий липне до мене…
— Що ви, пане штубовий! Таке скажете… Колись я був непоганим організатором[19]. Останнім часом, правда, трохи прихворів, але, дасть бог, оклигаю, то ще роздобуду. Так що це не остання пачка. Найвищий гатунок — «Амарела»!
— Ну, ти просто молодчага! — захоплювався Маткабоска, милуючись пачкою.
— За комплімент дякую, — вклонився Жора. — Хочу просити вас, щоб відпустили мене з братом до вечірнього апелю. Самі розумієте: під лежачий камінь вода не тече. Треба трохи повештатись по табору, роздивитися, де, що і як…
— Гаразд! Тільки не забувайте, що за запізнення на аппель — сто ударів києм. А найміцніший організм витримує не більше тридцяти. Ясно?
19
У концтабірному жаргоні «організатор» — це гешефтмахер, який може з-під землі дістати все, що забажає начальство.