Завдяки діяльності «Кембриджської п’ятірки» у Британії та Сполучених Штатах, радянські спецслужби змогли забезпечити своїх господарів копіями більшості секретних американських та британських документів, пов’язаних із Ялтинською конференцією. Шпигуни Сталіна отримали чимало надзвичайних здобутків напередодні та під час саміту, але вдале використання Гісса до них не належало.
Моменти, про які архівні джерела мовчать, є не менш важливими, ніж нові відкриття. Ці джерела не дають жодних доказів того, що Йосип Сталін чи його оточення прагнули скористатися поганим здоров’ям американського президента, або того, що нерівномірна робота Рузвельта за переговорним столом допомогла радянській стороні досягти своїх цілей. Немає жодних ознак того, що жорсткіша політика Заходу в питанні Польщі врятувала б цю країну та решту Східної Європи від радянського панування. Незважаючи на деякі очевидні розбіжності між радянськими лідерами з тактичних питань, архівні знахідки не залишають сумнівів у тому, що радянці прагнули встановити контроль над західними сусідами, а Польща стала наріжним каменем їхньої структури безпеки. Сталін був готовий зробити все можливе, щоб забезпечити контроль над Польщею, а західна дипломатія, байдуже — жорстка чи поступлива, була практично нездатна цьому запобігти.
Судячи з раніше засекречених матеріалів, радянці були задоволені результатами конференції не менше, ніж їхні американські колеги, і так само оптимістично налаштовані щодо подальшої співпраці. Проте кожна сторона неправильно оцінювала наміри інших. Частково через це згодом настав період взаємної недовіри та підозри, що посприяв початку холодної війни. Ялта стала важливим кроком на шляху до розділеного й небезпечного світу, але не вона призвела до холодної війни чи зробила її неминучою. Холодна війна розпочалася пізніше, унаслідок рішень, ухвалених особами, багато з яких, принаймні з боку Заходу, ніколи не ступали на кримську землю.
Вилучення Ялтинської конференції з історичного та інтелектуального контексту холодної війни дозволяє встановити її місце в історії. Ялта не була ні першою конференцією холодної війни, ні завершальною Другої світової війни (це окреслення стосується Потсдамської конференції, яка відбулася у липні та серпні 1945 р.). Це був скоріше військовий саміт, який відбувався в той час, коли спільного ворога ще не розбили і перемога була близькою, але ще не досягнутою. Така реконтекстуалізація виявляє просте, але істотне усвідомлення того, що її учасники посприяли найшвидшому завершенню війни та встановили умови для мирного врегулювання. Тепер ми знаємо, що цей мир був не просто перемир’ям. Як за задумом, так і випадково «Великій трійці» вдалося створити елементи міжнародної системи, які сприяли утриманню найдовшого мирного періоду в європейській історії.
За припинення війни у такий спосіб довелося сплатити свою ціну. Зокрема, у жертву було принесено публічно оголошені принципи та цінності, які не тільки офіційно сповідували, а й у які глибоко вірили західні лідери. Свою ціну також заплатила половина Європи, що була підкорена новому тоталітарному режиму. Як так сталося? Чи могли б західні лідери отримати більше, пожертвувавши меншим? І, нарешті, якими є уроки для майбутнього? У книзі ці питання розглянуті через відтворення історії переговорів у Ялті та вивчення сподівань і розчарувань залучених осіб.
Книга зосереджена на мотиваціях, думках та вчинках «Великої трійки» та їхніх помічників у Ялті, а її головним протагоністом є Франклін Рузвельт. Розповідь починається з подорожі Рузвельта до Криму. Вона продовжується уважним розглядом перших днів конференції, коли учасники обговорювали військові справи та презентували свої політичні програми, створивши підґрунтя для подальших дебатів. Потім розглядаються маневри і контрманеври учасників «Великої трійки» та пов’язані з ними складнощі впродовж 7 і 8 лютого — найпродуктивніших днів конференції, коли було досягнуто значну частину її успіхів. Далі йдуть дебати останніх днів конференції, коли головне завдання Рузвельта полягало в тому, щоб отримати максимум можливого у вирішенні спірних питань, таких як польський уряд та поводження з Німеччиною, і не поставити під загрозу здобуті в попередні два дні результати.
В останніх двох частинах книги «Дух Ялти» та «Шторм попереду» розглянуті завищені очікування після конференції та глибока криза у відносинах між Сходом і Заходом, що почалася за кілька тижнів перед смертю Рузвельта й ознаменувала кінець епохи тісного співробітництва з СРСР. Книга закінчується смертю президента Рузвельта й першими спробами президента Трумена переглянути зовнішню політику США. Свого часу Рузвельта й обожнювали, і ненавиділи, але загальновизнано, що його натхненне керівництво допомогло вивести Сполучені Штати із глибини Великої депресії і що він вправно привів свою країну до перемоги. Його смерть за два місяці після закінчення конференції зробила Ялту символом його зовнішньої політики, а надалі дебати про значення та спадщину конференції часто перетворювалися на суперечки щодо його власної політичної спадщини.