Це була найкоротша інавгураційна промова Рузвельта, яка складалася лише з 573 слів. Стан здоров’я президента й негода не дозволили йому говорити довше, але стислість промови допомогла підкреслити наскрізну мету його четвертого й останнього президентського терміну. Його думки були зосереджені на мирі, який мав стати справедливим і довговічним, а не звичною прелюдією до чергової війни. Приватно Рузвельт також висловлював занепокоєння, чи проживе достатньо довго, щоб гарантувати цей мир. «На початку січня, — як згодом згадувала Елеонора Рузвельт, — усвідомлюючи, що ця інавгурація, безсумнівно, буде останньою для нього, і, можливо, навіть із передчуттям, що йому недовго лишилося, Франклін наполіг на тому, щоб усі його онуки на кілька днів приїхали до Білого дому». Тоді три покоління родини зібралися разом востаннє.
Після церемонії президент захотів поспілкуватись із сином Джеймсом. Він хотів обговорити заповіт. Батько сказав Джеймсу, що той повинен узяти сімейний перстень і надягнути його, якщо з ним щось трапиться. Його поховальні вказівки лежали в сейфі. За кілька днів президент розпочинав довгу поїздку, яка забирала його за тисячі кілометрів від домівки, на чорноморське узбережжя далекого Криму, до містечка з дивною назвою «Ялта». Ця поїздка під час війни була небезпечною, навіть якщо опустити проблеми зі здоров’ям, але нагородою мав бути саме такий мир, який Рузвельт описав в інавгураційній промові. Він був готовий піти на ризик. Ніхто не міг сказати, чи повернеться він живим[1].
Пізно ввечері 22 січня спеціальний поїзд із президентом та представниками його оточення покинув Вашингтон. Рузвельт мандрував у приватному вагоні з куленепробивними вікнами, броньованими стінами та залізобетонною підлогою, виготовленому компанією Pullman на початку війни. Його від’їзд у Ялту нічим не нагадував від’їзд його попередника-демократа Вудро Вільсона на Паризьку мирну конференцію 4 грудня 1918 р. Не було жодних гарматних салютів чи натовпів із побажаннями щасливої подорожі. Війна досі тривала, і Таємна служба вжила всіх можливих заходів, щоб приховати від’їзд президента на конференцію, місце проведення якої не можна було викривати, поки сама конференція не закінчиться, а її учасники не покинуть безпечно «таємну місцину». Членів команди, для яких президентські поїздки за кордон були новинкою, вразив рівень безпеки навколо їхнього боса.
Як писав Едвард Дж. Флінн, голова Демократичного національного комітету і член делегації Рузвельта, з Білого дому президент та його оточення «рушили, оточені натовпом агентів Таємної служби. Нашим пунктом призначення була станція, де очікував спеціальний поїзд. Тут знову снували натовпи працівників спецслужб та інших людей, які наглядали, щоб усе йшло за планом». Поїзд президента прибув до Ньюпорт-Ньюса, штат Вірджинія, вранці 23 січня під покровом темряви. О 8:30 ранку корабель Сполучених Штатів «Квінсі» вийшов в океан зі своїм дорогоцінним вантажем. Важкий крейсер прямував через Атлантику до Мальти, звідки американські делегати разом зі своїми британськими колегами мали вилетіти до Криму[2].
Упродовж січня увага громадськості Сполучених Штатів та Британії була зосереджена на майбутній зустрічі «Великої трійки», як у часи війни називали лідерів Сполучених Штатів, Великої Британії та Радянського Союзу. Час і місце зустрічі були оповиті таємницею. Ніхто не сумнівався, що це відбудеться найближчим часом, але питання коли і де полонило уяву преси. Кореспонденти країн-союзниць нишпорили у всьому світі в пошуках найменших підказок, які б дозволили їм розкрити цю загадку. Американські та британські урядовці, котрі, як очікувалося, мали взяти участь у саміті, перебували під постійним спостереженням. У січні американська преса почала повідомляти про зникнення з вашингтонського світського життя деяких провідних діячів адміністрації президента Рузвельта і його близького оточення.
Рузвельт не приховував наміру відвідати заздалегідь заплановану конференцію після інавгурації, а 26 січня газета Washington Times-Herald писала, що «наразі видається малоймовірним, що він надовго засидиться у Вашингтоні, можливо, навіть не дочекається дій Сенату щодо кількох недавніх призначень». Газета також відзначила відсутність державного секретаря Едварда Р. Стеттініуса. За кілька днів Washington Star сповістила читачів про відсутність колишнього судді Верховного Суду Джеймса Ф. Бірнса, прес-секретаря Білого дому Стівена Т. Ерлі й чиновників Білого дому Семюела І. Розенмана і Локліна Каррі. Преса також тлумачила поїздку до Європи найближчого радника Рузвельта Гаррі Гопкінса, відсутність у Вашингтоні єдиної дочки Рузвельта Анни Рузвельт Беттіґер і непояву Вінстона Черчилля та його міністра закордонних справ Ентоні Ідена в Палаті громад 23 січня як ознаки того, що «довгоочікувана зустріч скоро розпочнеться»[3].
1
2
Yalta Trip—Letters to Family, January 23, 1945, container 25, Edward J. Flynn Papers, Franklin D. Roosevelt Library; The President’s Trip to Crimea Conference and Great Bitter Lake, Egypt, January 22 to February 28, 1945, Travel Log, Franklin D. Roosevelt Library.
3
Semiweekly news summary prepared for the secretary of state, January 13, 1945, series 8, clippings, Joseph Clark Grew Papers, MS Am 1687.7, Houghton Library, Harvard University.