Напевно, це таки я. Одного не міг второпати: чому я лежу в труні.
Потім я збагнув, що це мій батько.
Ніколи не забуду тих секунд. Я вперше побачив самого себе. Тоді мені було шістнадцять, і мине ще тридцять років, перш ніж я вдруге побачу себе.
ІІІ. Пісня про шахтарську лампочку
Хлопчик дивився на К., вони йшли лікарняним парком, тримаючись за руки, мовби хлопчик був батьком, а К. — дитиною. Хлопчик не зводив з нього очей з глибини свого невимовного страху, його очі промовляли: «Пусте... Я тобі прощаю».
Хоча насправді мало бути все навпаки. Милосердя. Ось як просто все буває.
Колись я думав, що історія — це ріка, що все — ріка, велична, спокійна, яка плине вперед, як дивовижна оповідь, що невблаганно веде до впадіння у море.
Однак непоєднуване, те, що його тобі найважче збагнути, зовсім не ріка, воно зовсім не веде одне до другого, невблаганно й невідворотно.
За цим треба пильно наглядати, доки раптом...
Дружину К. поклали в клініку Уллерокер 12 жовтня 1981 року, того вечора, коли вбили їхню доньку.
Історія така.
Роком раніше вони розлучилися, а до того ще рік жили окремо. Вона отримала опіку над дівчинкою, якій на той час виповнилося вісім років. Розлучення було непростим, я, так би мовити, спостерігав його зблизька. Брутальним чи сповненим ненависті, не знаю, як описати. Через кілька місяців після того, як К. пішов з дому, його дружина прочитала статтю про молодого вбивцю, без сумніву, психопата, якого посадили в закрите відділення в Сетері. Чоловікові було двадцять два роки, йому дали прізвисько «Вовк із Сетера». Він був розумним і тонкочулим юнаком, якому всі симпатизували; щойно відслужив в армії і ось цілком незбагненно, на перший погляд, без будь-якої причини, вбив шестирічну дівчинку.
Знічев’я позбавив її життя. Не міг пояснити чому. Начеб ніяких сексуальних мотивів, не ґвалтував. Просто вбив.
Його замкнули в Сетері.
Проте за якийсь час серед пацієнтів поширилися чутки, що він таки зґвалтував дівчинку, а потім задушив. Якось уночі, через два місяці після того, як його посадили в психіатричну клініку, двоє інших пацієнтів прийшли в його камеру. Доти він відмовлявся розмовляти з будь-ким. Треба сказати, що вбивці дітей на сексуальному ґрунті — він не був ґвалтівником, але його таким вважали — перебувають в останньому колі пекла, однаково, чи в тюрмі, чи у психіатричній лікарні закритого типу. Вони існують у тіньовій зоні, самі по собі, й зазнають крайньої зневаги з боку інших в’язнів.
Двоє чоловіків увірвалися в його камеру.
Можливо, вони перебували в стані сп’яніння або під дією наркотиків; хотіли провчити негідника, накинулися на нього, притиснули подушкою голову й шепотіли, що ось зараз покажуть йому, де раки зимують, на все життя запам’ятає, якщо таке життя хоч ламаного гроша варте. А тоді стягнули з нього штани. І залишили відмітину. Або ж, як записали в протоколі, завдали важких ножових поранень у пах.
Коли примчала охорона, чоловік сидів сам на ліжку й кричав, неясно чому обгорнувши голову простирадлом.
Може, соромився, припустив один з охоронців.
Про той випадок писали в газетах. Ніхто не знав, звідки взялося прізвисько Вовк із Сетера. Він зовсім не був схожий на вовка. Бувають і страшніші злочини, ніж той, що його скоїв він. То не був сексуальний злочин. Просто не піддавався поясненню і тому, мабуть, лякав.
К. вважає, ніби саме те, що історія не піддавалася поясненню, спонукало його дружину завести листування з хлопцем. Коли його перевели в клініку Уллерокер, вона прийшла на провідини.
Так усе й почалося.
Записую у щоденнику: крижана могила.
Тобто: мертвий Фінн Мальмґрен[1] у крижаній могилі. Вони прямували на південь, по допомогу. Двоє італійських побратимів Мальмґрена вирубали в кризі могилу, майже роздягнули його й покинули ще живого напризволяще. В дитинстві саме ця картина найсильніше врізалася в мою свідомість: я уявляв собі, як знайшов Фінна Мальмґрена в його крижаній могилі, мертвого; як тонка крижана скоринка покриває його тіло, голову й обличчя; уявляв, як він лежав там з розплющеними очима, дивлячись угору крізь ту крижану оболонку, і як помирав, спостерігаючи за гігантським білим птахом, можливо, альбатросом, який кружляв і кружляв розмитою тінню високо в небі.
Картина водно поверталася з маніакальною впертістю. Сповнений насолоди страх жити й умерти під крижаною шкаралущею. Можливо, більше насолоди, ніж страху.
1
Фінн Адольф Ерік Юхан Мальмґрен — шведський геофізик, учасник кількох океанографічних і арктичних експедицій, автор робіт з фізичних і хімічних властивостей морського льоду (прим. перекл.).