Духовна загадка, подумав Ленґдон. Так називають мене друзі. Ленґдон багато років вивчав релігію, однак сам не був релігійною людиною. Він поважав глибину віри, доброчинність церков, силу, що її релігія дає стільком людям... Однак щоб по-справжньому «повірити», треба беззастережно відкинути сумніви, а це для його аналітичного розуму завжди було понад силу.
— Я хочу вірити, — почув він свій голос.
— То чому ж не вірите? — У запитанні Вітторії не прозвучало пі докору, ні виклику.
— Не все так просто, — хмикнув він. — Щоб вірити, треба розумом прийняти чудеса — непорочні зачаття і божественні втручання. Крім того, є ще норми поведінки. Біблія, Коран, священні книги буддистів... Усі релігії вимагають здебільшого того самого — і обіцяють однакову кару за недотримання вимог. Тобто якщо я не житиму за певними правилами, то потраплю до пекла. Не уявляю Бога, який би керував саме так.
— Сподіваюсь, ви не дозволяєте своїм студентам так само безсоромно ухилятися від запитань.
— Що? — сторопів Ленґдон.
— Містере Ленґдон, я не запитувала, чи вірите ви в те, що говорять про Бога люди. Я запитала, чи ви вірите в Бога. Це різні речі. Святе Письмо — це оповіді... легенди й історія намагань людини зрозуміти власну потребу в сенсі буття. Я не прошу вас коментувати писемні джерела. Я запитую, чи вірите ви в Бога. Коли лежите під зоряним небом, чи відчуваєте присутність вищої сили? Чи вірите усім єством, що у вас перед очима — творіння руки Господа? — Ленґдон задумався. — Я занадто цікава, — вибачилась Вітторія.
— Та ні, я просто...
— Ви ж, мабуть, обговорюєте зі своїми студентами проблеми віри.
— Безперервно.
— І, здається мені, завжди постаєте в ролі адвоката диявола? Весь час підливаєте оливи до вогню?
— Ви, мабуть, теж викладачка, — усміхнувся Ленґдон.
— Ні, але я вчилася в майстра. Мій батько міг обстоювати обидві сторони стрічки Мьобіуса.
Ленґдон розсміявся, уявивши хитромудру фігуру, яку називають стрічкою Мьобіуса, — перекручену смужку паперу зі склеєними докупи кінцями, яка насправді має лише одну сторону. Уперше Ленґдон бачив цю однобоку конструкцію на гравюрах Ешера.
— Можна вас про щось запитати, міс Ветро?
— Називайте мене Вітторією. Від міс Ветри я почуваюся старою.
Він подумки зітхнув, раптом відчувши власний вік.
— Вітторіє, мене звуть Роберт.
— Ви хотіли щось запитати.
— Так. Як науковець і донька католицького священика, що ви самі думаєте про релігію?
Вітторія замислилась, відкинула з очей пасмо волосся.
— Релігія — це як мова або одяг. Ми тяжіємо до тих традицій, у яких нас виховали. Хоч урешті-решт усі проголошуємо те саме. Що життя має сенс. Що ми вдячні тій силі, яка нас створила.
Таке трактування Ленґдона заінтригувало.
— То ви стверджуєте, що релігія залежить тільки від місця народження?
— Хіба це не очевидно? Подивіться на зони поширення різних релігій у світі.
— Отже, віра — це випадковість?
— Не думаю. Віра універсальна. Випадкові тільки способи її інтерпретації. Хтось із нас молиться Ісусові, хтось вирушає до Мекки, а хтось досліджує субатомні частинки. Так чи інакше, усі ми шукаємо істини — тієї, що більша від нас.
Ленґдон хотів би, щоб його студенти вміли висловлюватися так само чітко. Та що там студенти! Він і сам був би не проти висловлюватися так само чітко.
— А як же Бог? — запитав він. — Ви вірите в Бога?
Вітторія довго мовчала.
— Наука каже мені, що Бог мусить існувати. Мій розум каже, що я ніколи не зрозумію Бога. А серце каже, що я й не повинна розуміти.
Коротко і ясно, подумав Ленґдон.
— Отже, ви вірите, що Бог існує, але ми ніколи Його не зрозуміємо.
— Її, — усміхнувшись, уточнила вона. — Ваші корінні американці мали рацію.
— Матінка Земля, — хмикнув Ленґдон.
— Гея. Планета — це організм. Усі ми — клітини, що мають різне призначення. І, однак усі ми пов’язані. Служимо одне одному. Служимо цілому.
Дивлячись на неї, Ленґдон відчув, як у нього в душі щось ворухнулось. Щось, чого він не відчував уже довгий час. У її очах була заворожлива ясність... а в голосі дивовижна чистота. Він був зачарований.
— Містере Ленґдон, дозвольте запитати вас іще щось.
— Роберт, — нагадав він. Від містера Ленґдона я почуваюся старим. Я й справді старий!
— Скажіть, Роберте, якщо не секрет, як так сталося, що ви зацікавилися ілюмінатами?
Ленґдон на хвильку задумався.