Магда притихла. По її світлому обличчю промайнула тінь.
- Про що тут думати? - перепитала вона,- а ти взуй його чоботи і пройдись його дорогою, можливо тоді, зрозумієш, мотиви його дій.
- Філософія,- недбало махнув рукою чорнявий, - так можна кого завгодно виправдати. До того ж,- він підморгнув Магді чорнющим оком в якому на мить спалахнув червоний, мов свіча вогник,- мені і в своїх чоботях добре. Але клієнт - все одно наш. Що думає з цього приводу шановне товариство? - звернувся він до присутніх.
Товариство мовчало, бо його увагу знов привернули події, що розгортались на екрані...
Сашко, так і не знайшовши дідову могилу, почав водити тремтячими пальцями по екрану телефону, видно, хотів комусь подзвонити. Нарешті він знайшов потрібний номер і хрипким з перепою голосом зарепетував у слухавку:
- Юрко! Є…і його мать! Ану тули сюди, кажу. Як куди - на цвинтар. Шо роблю? Дідову могилу шукаю, єтіть-колотіть, найти не можу. Ти колись казав шо він похований поряд з твоїм батьком. Приїзди, покажеш. Ну і шо, як темно? Не найдеш? Дак, бля, Машку візьми, сестрицю свою, та точно все знає. Пляшку і закусь із собою візьми, поминать будемо. Нє, з мене ше не хватить. Греби сюди, кажу.І щоб через 15 хвилин були. Всьо.
Сашко, сам не знаючи чого, раптом швиргонув телефон кудись аж далеко, а потім, навколішки, з матами, почав повзати по землі, аби його найти. Та не доповз до апарата пари кроків - заснув, притулившись до якоїсь давньої, не обгородженої могили. Він би так спав і до ранку, чи заклякнув на смерть, аж тут рівно через 15 хвилин голосом Святослава Вакарчука звідізвався телефон і Сашко прокинувся. За сусідньою могилою, мов зірочка, сяяв апарат.
- Єтіть-колотіть!- зрадів Сашко і навколішках подерся прямо через могилу,- найшовся, мій ріднесенький! Альо! - гаркнув він у трубку, - Я тут, це ти де? А хто там вищить? Машуня? Всьо, іду назустріч.
Через деякий час друзі, а Юрко був ліпшим Сашковим другом, таким же п’яницею і прохіндєєм, поручкалися. За Юрком тремтячи, як осикове дерево, стояла, Машка. Чого, питається, вона послухалась свого придуркуватого братика і попхалась на цвинтар мало не опівночі? Бо була закохана в Сашка. Які тут ще пояснення потрібні?
- М-ш-ня, - язик у Сашка почав заплітатися після принесеної Юрком пляшки пива, - злотце! Найди мені діда. Дуже н-да.
Маша мовчки повела мужиків через могили. Зупинилась біля потрібної, тицьнула в неї пальцем.
- Ось вона,- Сашко присвітив мобілкою і задоволено крякнув.
- Вона,- підтвердила Машка, - привітайтеся з дідом і додому. Я вас прошу.
- А пом’януть? - дурачливо вип’ятив губи Сашко, - це якось не по-християнськи - прийти на кладовище і не пом’януть родичів…
... При цих словах чорнявий Луцій Ферро, який теж уважно слідкував за екраном, несмішливо скривив губи.
- Он як - про християнство згадав,- сказав він, дивлячись прямо в зелені Магдині очі, - це дуже по-християнськи: запертися опівночі на кладовище і танцювать на могилах. Ловко поминають!
- Він не танцює! - сяйнула зеленими очиськами Магда
- Та що ти кажеш! - насмішкувато протягнув Луцій,- подивись на екран, люба моя.
- Я не твоя люба! - відрізала Магда, повертаючись до екрану.
Між тим Сашко з Юрком, ввімкнувши на повну потужність звук телефону, витанцьовували під «Океан Ельзи»:
- …Якби сказали ти мені стати твоїм човном!.. - лементували вони вслід за Вакарчуком, розмахуючи ногами.